Мауглі - Редьярд Джозеф Кіплінг

До Шер-Хана долинув стукіт копит, під якими здригалася земля, і він, підскочивши з місця, побіг вниз по балці, озираючись у пошуках можливості вислизнути. Але схили балки були стрімкими, і він, важкий від ситного обіду, марно намагався видертися з неї. Стадо промчало через драговину на самому дні, де щойно відпочивав тигр, і продовжувало свою шалену гонитву, заповнюючи балку ревом. Коли шум трохи слабшав, Мауглі чув ревіння буйволиць із гирла балки. Він на одну мить побачив, як Шер-Хан повернув назад, а потім усе закрила хмара пилу. Мабуть, тигр вирішив, що зустріч з буйволицями таки для нього більш небезпечна, ніж з биками. Більше хлопчик нічого не бачив. Він лише відчув, що Рама наскочив на щось м’яке, ударив своїми копитами і помчав далі. Він не міг зупинитися, бо задні ряди буйволів зім’яли б його вмить. Усе стадо важких велетнів пройшло по тілу Шер-Хана і тепер мчало, фиркаючи й важко дихаючи, на рівнину. Ще мить — і обидві череди вріжуться одна в одну. Потрібно якось зупинити це море.

Мауглі зіскочив зі спини Рами й побіг серед буйволів, вимахуючи своєю палицею.

— Швидше, Акело! Розганяй їх, поверни назад, інакше вони перечавлять одне одного! Гей, Рамо! Тихше, мої діти! Тихше, досить! Усе скінчено!

Акела і Сірий Брат почали гасати між буйволами, ризикуючи будь-якої миті бути розчавленими. Вовки хапали тварин за ноги, вони намагалися уповільнити їхній рух, а хлопчик докладав усіх зусиль, щоб повернути Раму, за яким рухалося все стадо. З Шер-Ханом рахунки було зведено, над ним уже кружляли шуліки.

— Собаці собача смерть, — сказав Мауглі, беручи ніж, який він завжди носив із собою відтоді, як почав жити з людьми. — Він ніколи не наважився б розпочати бій. А його шкура прикрасить Скелю Ради. Треба швидше її зняти.

Звичайний хлопчик не міг і думати про те, щоб самому зняти шкуру з десятифутового тигра, та Мауглі краще за будь-кого знав, як потрібно це робити. Однак це була нелегка робота, і хлопчик порався уже цілу годину, підрізаючи і здираючи шкіру. А обидва вовки сиділи біля нього, висолопивши язики, інколи допомагаючи зубами, де було потрібно.

Раптом він відчув на своєму плечі руку, і, озирнувшись, побачив Бульдео з рушницею. Діти, прибігши в село, розповіли про гонитву буйволів, і Бульдео, насуплений, вийшов з дому, щоб вилаяти Мауглі за те, що він погано наглядає за чередою. Побачивши його, вовки поквапилися зникнути з-перед очей.

— Чим ти тут займаєшся? — сердито сказав Бульдео. — Що це? Здається, ти знімаєш шкуру з тигра? І ти думаєш, що можеш зробити це? Як буйволи вбили його? Та це ж саме той кульгавий тигр, за шкуру якого призначено сто рупій! Ну, добре, добре. Ми вибачимо, що ти дозволив стаду розбігтися, а коли я відвезу шкуру в Ханівару, ти отримаєш від мене одну рупію з нагороди, яку призначив уряд.

Сказавши це, Бульдео дістав кремінь і кресало та нагнувся, щоб підпалити вуса Шер-Хана. Більшість туземних мисливців вважають своїм обов’язком припалити вуса вбитого тигра, щоб дух цього звіра не переслідував їх потім.

— Ач який спритний, — пробурмотів Мауглі наче про себе, стягаючи шкуру з передньої лапи. — Ти думаєш взяти цю шкуру, відвезти її до Ханівари і навіть вирішив дати мені одну рупію? А чи знаєш ти, що ця шкура потрібна мені, і я залишу її собі? Не поспішай, старий, підпалювати вуса!

— Як ти розмовляєш з головним мисливцем села?! Дуже багато на себе береш, хлопчисько! Тобі просто пощастило, та ще допомогли дурні буйволи, що затоптали тигра. Ти не вмієш навіть шкуру здерти з нього, як треба, негіднику! А ще смієш мені казати, щоб я не палив вуса! Тоді знай, Мауглі, що я нічого не дам тобі з тієї нагороди, яку отримаю. Геть звідси!

— Присягаюся буйволом, за якого купили моє життя, — крикнув Мауглі, який уже порався зі шкурою на плечі тигра, — я не гаятиму часу на розмови з цією старою мавпою! Гей, Акело, сюди! Бачиш, ця людина набридла мені!

Бульдео, який стояв, нахилившись над шкурою, раптом відчув, що хтось валить його на землю, і просто над своїм обличчям він побачив широку сіру вовчу морду. Мауглі й далі здирав шкуру, наче не трапилося нічого незвичайного.

— Ні, Бульдео, — промовив Мауглі, — ти помиляєшся. Між мною і цим тигром існує давня ворожнеча, дуже давня, і ось тепер я переміг.

Треба віддати належне Бульдео. Якби він зустрів такого вовка, як Акела, десь у лісі десять років тому, то, можливо, наважився б спробувати своє мисливське щастя. Але вовк, який слухається слів хлопчика, та й сам хлопчик, який має якісь рахунки з тигром-людожером, — усе це надто дивні речі. Без сумніву, тут чари, чаклування, чортівня найжахливіша, думав Бульдео. Мисливець хвилювався лише про одне: чи зможе захистити його амулет на шиї? І він непорушно лежав, очікуючи з жахом, що Мауглі ось-ось обернеться на тигра.

— О, могутній раджа! — наважився нарешті звернутися до хлопчика Бульдео хрипким від жаху голосом.

— Ну, в чому річ? — відгукнувся, не обертаючись, Мауглі.

— Я стара людина. Я вважав тебе звичайним пастухом і не здогадувався, хто ти. Дозволь мені підвестися й піти, я боюся, що твій слуга пошматує мене.

— Не бійся нічого і вставай! Та іншим разом не заважай мені. Пусти його, Акело!

Бульдео помчав до села, наскільки дозволяли йому його старі ноги, озираючись через плече, щоб дізнатися, чи не обернувся Мауглі на щось найжахливіше. Коли він повернувся до себе, то розповів усім про свою незвичайну пригоду, про чари, від яких мало не загинув. Брамін слухав його розповідь з дуже серйозним виглядом.

Мауглі тим часом поспішав закінчити свою роботу. Та лише надвечір він