Мандрівний вулкан - Борис Опанасович Комар
Грунтовна обізнаність з історичним матеріалом (в процесі роботи над цим твором Борис Комар опрацював багато історичних документів з часів Київської Русі), глибоке соціологічне мислення, уміле використання реалій далекої епохи дозволили автору створити яскравий образ героя, який належить своїй конкретній добі, а разом з тим близький і нашому сучаснику.
Векша — образ історичний (у способі життя і формах мислення), але він же — і легендарний: як носій кращих людських рис і високих моральних принципів, що витворилися в глибинах народних мас і спадково передаються з покоління в покоління. І в цьому розумінні він близький нашій сучасності. Молодому читачеві, поза сумнівом, імпонує виняткова сила Векші, його спритність і мужність. Але й не менше імпонує йому (як і дорослому читачеві) не знаюча відступу правдолюбність героя, його дійовий патріотизм, висока одухотвореність інтимних почуттів.
Зобразити юного героя в критичній ситуації, в якій би повною мірою виявилися якості майбутньої людини (бо ж “день видно зранку, а людину — змалку”), — до такого прийому часто вдається письменник не тільки в повістях, а й оповіданнях. Все найкраще, найлюдяніше закладається в дитинстві. Це — одна з головних моральних тем усієї прози Бориса Комара.
Етичний максималізм героїв Бориса Комара в принципі зрозумілий і співзвучний всеможному дитячому баченню світу, виходить далеко за якісь певні вікові межі. Він — із соціальної свідомості, із самої етики нашого народу, його вікових героїчних традицій. Тому не раз письменник підноситься над дитячим світосприйманням своїх героїв, так би мовити, вивищує його і переходить на етичну поліфонію великого звучання. Так, скажімо, проживши довге трудове життя, зберігши душевну красу й доброту, гордо помирає дід Артем із повісті “Диваки”; так, дід Кузьма, із повісті “Поворотний круг”, ідучи на страту, розкриває свою душу і сповідається перед тими, для кого жив і кому заповів силу своєї незламної і невмирущої гідності. Як тут не пригадати немеркнучі образи Савки і Платона із довженківського оповідання “Ніч перед боєм”…
Думка про те, що героїчне начало є визначальним у поетиці Бориса Комара підтверджує також видана “Веселкою” 1980 року фантастична повість “Мандрівний вулкан”. Виступаючи і в цьому новому для себе жанрі, письменник підпорядковує властиві йому засоби зображення керівній гуманістичній ідеї, закоріненій у реальне соціальне тло нашої епохи.
В основі сюжету повісті — боротьба Віктора Соколюка з фашистською клікою, яка втекла від заслуженої кари і підступом захопила повний усіляких чудес витвір невідомих геніїв, прагнучи тепер використати його з метою завоювання світу. Прямо скажемо, не такий уже й фантастичний сюжет, коли згадати, скільки великих відкриттів і винаходів було звернено злою волею проти людства.
Письменникові чуже загравання перед читачем, допінгування тих сторін читацького інтересу, що походять від властивого юнацтву потягу до пригод, незвичності й фантазії (а скористатися такою можливістю було авторові неважко). Багата уява художника дозволяє звести в логічну цілість складні фантастичні лінії сюжету, надати йому актуального, людяного звучання. Власне, людяність як така, боротьба за неї та її перемога є провідною ідеєю цього твору.
Юнацтво схильне до фантастики, вигадки, пригоди, — це всім відомо. Однак разом з тим воно ж і надзвичайно вимогливе щодо правди почувань, реакцій, деталей — того, що ним у житті вже звідане і відступу від чого юнацтво і за найбуйнішої фантазії нікому не вибачить. Ці вимоги, породжені категоризмом дитячого мислення, безапеляційністю малого, але ж власного (!) досвіду, письменник гостро відчуває. Він уміє зберегти рівновагу між умовністю сюжету і безумовністю почувань та вражень: симпатія героя до дівчини, яка зі злої волі бандитів утрачає людське єство, природно змішана з острахом, потім — жалем; відчайдушний опір хлопця злочинцям живлений природним інстинктом самозбереження, зрозумілим кожному бажанням жить. Тому ідея героїчного протиборства злу і набуває художньої переконливості.
Сила, що розуміється письменником як краса, — це передовсім духовна незламність і духовне багатство, явлені і в подвигу праці, і в подвигу боротьби. Саме ці глибоко осмислені етичні концепції зумовили появу на світ ще однієї повісті Бориса Комара — книги “Дорога через пекло”, яка вийшла у видавництві “Молодь” 1982 року. Працюючи над цим твором, письменник спирався на спогади колишнього бранця Бухенвальда Євгена Ніколашина. Вони вийшли в літературному записі Бориса Комара у “Веселці” 1972 року (“Стежка, знайдена в пітьмі”).
Коли спробувати узагальнити, то драматична повість про киянина Євгена Ніколашина, на долю якого випало звідати всі жахи німецького полону аж до Бухенвальда, — це гімн людині, сила гуманістичних переконань якої долає саму смерть. Книга переконливо свідчить про новий етап творчої еволюції письменника. Перед нами — широке соціально-історичне полотно, основане на документальних фактах. Відбиті тут настрої і почування різних верств населення, людей різного віку складаються в багатогранне дослідження історичних подій, психологічної атмосфери того грізного часу.
Неабияку художню і пізнавальну цінність мають побутові описи, зокрема окупованого гітлерівцями Києва, фермерської Німеччини за часів фашизму, не кажучи вже про концтабори, хоча до них, звісно, означення “побутовий” докласти просто неможливо… Створення правдивого художнього життєпису сприяє також діалектичний підхід автора до оцінки окремих фактів (так, у фашистському таборі бачимо моральне розшарування людей, котрі по-різному ставляться до шовіністичних ідей третього рейху). В цьому творі з особливою яскравістю проявилися інтернаціоналістичні й гуманістичні основи письменницького світогляду.
Подібне “подорослішания” прози Бориса Комара (“Дорога через пекло” адресована читачам старшого шкільного віку, загалом молоді) аж ніяк не є для нього відходом від жанру дитячої літератури. Навпаки, саме в цьому бачиться нам швидка реакція письменника на загальне піднесення інтелектуального рівня сьогочасної юні, яка і здатна, і прагне осмислювати дійсність у притаманних їй суперечностях, в усій її багатомірності. Оперативний відгук на ідейно-естетичні, інтелектуальні запити
