Мандрівний вулкан - Борис Опанасович Комар

Однак минав місяць за місяцем, а до них ніхто не озивався й не з’являвся.

— Напевно, наші пляшечки потрапили в течію, що занесла їх у таке глухе місце, куди ні кораблі, ні рибальські судна не запливають, — журився Луї Жак Луп’є.

Написали нові листи, так само закоркували їх у пляшки, випустили в океан і знову почали очікувати своїх рятівників. І надаремно. Минув майже цілий рік, а вони все одно не з’явилися.

Та ось у вулкан несподівано вдерся чималий озброєний загін на чолі з Робертом Конрадом.

Луї Жак Луп’є, не підозрюючи чогось лихого, дуже зрадів “гостям” і люб’язно запросив Роберта Конрада та його радника Хуаноса Глобаліуса до свого кабінету-лабораторії.

— Нарешті, нарешті з’явилися наші рятівники! — ніби хлопчак, вигукнув старий академік, бігаючи по кабінету. — Тільки чого це ви озброєні?

Хуанос Глобаліус, посміхнувшись, відповів:

— Не бійтеся нашої зброї. Не могли ж ми знати, що тут живуть такі добродії… А якби виявилося, що навпаки?

— Авжеж, авжеж, — погодився Луї Жак Луп’є. — Ми щиро завдячуємо вам! Тепер зможемо всі свої багатства передати людству.

Роберт Конрад досі мовчав. Оцінював ситуацію. Та коли почув від керівника експедиції оті слова, не втримався й запитав:

— Про які багатства ви кажете? Що, може, у вас є золото чи якісь коштовності?

— Шановний, наші багатства цінніші за золото, — загадково мовив академік. — Але про це потім, потім… А зараз запрошую вас до товариського столу. Ви собі не уявляєте, яка радість охопить моїх колег при зустрічі з такими гостями!

Луї Жак Луп’є вийшов з кабінету дати розпорядження, щоб накрили стіл й скликали всіх членів експедиції.

Роберт Конрад нахилився до свого радника і важко прохрипів йому в обличчя:

— Може, нам одразу послати їх на той світ і забрати, що тут є?

— Ні в якому разі, друже! — забубонів Хуанос Глобаліус. — Ми повинні бути обережними. Треба вивідати все, тоді… А що, коли тут є охорона? Адже цінності не можуть бути без охорони!..

Науковці справді від радості почували себе на сьомому небі. Вони без кінця тиснули “гостям” руки, знайомилися.

— Я — заступник керівника експедиції, — відрекомендувався професор Венслав Кручек.

— А я — радник Роберта Конрада! Доктор медицини! — гордовито проказав Хуанос Глобаліус.

— А я — інженер-будівельник, у мене є свої винаходи й друковані праці, — похвастався Генріх Мінц.

— Я — агроном і маю нагороди за селекційну роботу, — і собі похвалився Джон Чомберг.

— То ви всі наші колеги! — не міг нарадуватися Луї Жак Луп’є.

Коли після дружнього застілля науковці розбрелися по робочих місцях, Роберт Конрад провів короткий інструктаж. Він наказав своїм воякам розвідати, скільки у вулкані людей і що то за люди, чи є в них зброя, що вони роблять і де заховані їхні скарби.

Хуанос Глобаліус зайшов до кабінету академіка, присів навпроти нього до столу й запитав улесливо:

— Дорогий колего, а про яке багатство ви говорили, що воно, мовляв, коштовніше за золото? Це мене заінтригувало.

Луї Жак Луп’є знітився. Якби знайшов за потрібне, він сам розпочав би таку розмову. Але що зробиш — надмірна людська цікавість завжди випереджає події…

— Невже ви не догадуєтесь, шановний, що наше багатство — це наукові відкриття, — поважно мовив академік. — І хай вас не ображає те, що я зараз не можу вам про них розповісти. Не все одразу… Тим більше, що в мене до вас є одне велике прохання: привезти сюди кого-небудь з мого інституту, а також археолога й лінгвіста Макса Орена, в якого знаходиться важливої ваги науковий документ. А потім, чи не допомогли б ви нам зв’язатися з родинами? Ми так скучили за ними.

Хуанос Глобаліус відвів очі вбік.

— Дорогий колего, я зараз піду й пораджуся з моїм шефом, як це зробити. Ми неодмінно постараємося вам допомогти.

Незабаром до Луї Жака Луп’є прибіг розгублений Венслав Кручек.

— Нічого не можу зрозуміти! — вигукнув він. — Ми, здається, потрапили в біду! Ідіть подивіться, що коїться! Наші “гості” нишпорять по всіх житлах, лабораторіях…

Академік підхопився з-за столу й кинувся до дверей, але його не випустили з приміщення. У супроводі охоронців до кабінету ввалилися Роберт Конрад, Хуанос Глобаліус, Генріх Мінц, Джон Чомберг і розпочали допит.

Луї Жак Луп’є обурювався:

— Ми зробили такі відкриття, що людство більше не відчуватиме нестачі в енергії, в харчових продуктах, і за це воно нам лише дякуватиме. А ви чините розправу. Яке неподобство!..

Очі Роберта Конрада налилися кров’ю:

— Ваші відкриття ви віддасте мені, а не людству! Мені потрібна сила, така сила, яка знищила б моїх ворогів! Ясно?

— Не зовсім, — похитав головою Луї Жак Луп’є. — Не зрозуміло, кого ви вважаєте своїми ворогами?

— Усіх тих негідників, котрі не визнають моєї зверхності!

— А якщо і ми проти неї?

— Значить, і вас знищимо! — люто поглянув на нього Роберт Конрад.

— А щоб цього не сталося, — втрутився в розмову Хуанос Глобаліус, — пропонуємо по добрій волі всі ваші відкриття передати нам.

— Такого не буде! — сказав Луї Жак Луп’є.

— Буде! — ударив кулаком по столу Роберт Конрад.

— Ні, не буде! — рішуче заперечив академік.

— Тоді ти і всі твої підлеглі заарештовані! Ей, ви! — звернувся Роберт Конрад до вояків, що стовбичили біля дверей. — Тут є яка-не-будь в’язниця?

— Немає.

— Негайно збудувати! Зрубайте оті дерева, що ростуть над дорогою, побудуйте