Гаррі Поттер і фiлософський камiнь - Джоан Роулінг
- Ох, як то гарно виглядає! - сумовито зітхнув привид у трико, дивлячись, як Гаррі розрізав біфштекс.
- А ви не...
- Я не їв уже майже чотириста років, - мовив привид. - Я, звісно, не потребую їжі, але однаково чогось бракує. Здається, я не представився? Сер Ніколас де Мимзі-Порпінґтон до ваших послуг. Постійний привид вежі Ґрифіндор.
- Я знаю вас! - раптом озвався Рон. - Мені про вас брати розповіли - ви Майже-Безголовий Нік!
- Я б волів, щоб до мене зверталися сер Ніколас де Мимзі... - невдоволено буркнув привид, але тут обізвався Шеймус Фініґан з рудуватим волоссям:
- Майже-Безголовий? Як можна бути майже безголовим?
Сер Ніколас, здавалося, розгнівався, адже розмова вийшла зовсім не такою, як він сподівався.
- А ось так, - роздратувався він. Ухопив себе за ліве вухо й потягнув. Його голова відірвалася від шиї і впала на плече, немов була на завісах. Хтось колись, мабуть, хотів відтяти йому голову, та не зробив це як слід. Натішившись спантеличеними дитячими обличчями, Майже-Безголовий Нік знову поклав голову на шию, кахикнув і сказав:
- Що ж, новенькі ґрифіндорці! Сподіваюся, ви допоможете нам виграти цього року чемпіонат гуртожитків? Ґрифіндор уже дуже давно не вигравав першості. А Слизерин завойовує кубок шостий рік підряд! Кривавий Барон стає просто нестерпним! То привид Слизерину.
Гаррі глянув на слизеринський стіл і побачив жахливого привида з безтямними очима, кощавим обличчям і заляпаним сріблистою кров'ю одягом. Він сидів поруч із Мелфоєм, який, на радість Гаррі, здається, не дуже тішився таким сусідством.
- Чому він увесь залитий кров'ю? - зацікавився Шеймус.
- Я ніколи не питав, - ухильно відповів Майже-Безголовий Нік.
Коли всі наїлися досхочу, з тарілок позникали рештки їжі і вони стали чистісінькі, як на початку. За мить з'явився десерт. Морозиво найрізноманітніших смаків та різновидів, яблучний пиріг, пампушки з солодким кремом, шоколадні тістечка і пончики з повидлом, бісквіти, полунички, желе, рисовий пудинг...
Поки Гаррі наминав пампушки з кремом, розмова перейшла на родини учнів.
- Я покруч, - нахвалявся Шеймус. - Мій тато - маґл. Мама сказала йому, що вона відьма, тільки після весілля. Бідолаха насилу пережив.
Усі зареготали.
- А в тебе що, Невіле? - поцікавився Рон.
- Ну, мене виховувала бабця, а вона чарівниця, - відповів Невіл, - хоча родина довго вважала мене за справжнього маґла. Мій дядько Елджі все намагався застукати мене зненацька, щоб я виявив свої чари, і одного разу спихнув мене в Блекпулі з причалу, я мало не втопився. Але аж до восьми років не ставалося нічого. Якось дядько Елджі піднявся нагору попити чаю і вивісив мене з вікна, тримаючи за ноги, аж тут тітка Еніда запропонувала йому тістечок і він ненароком пустив мене. Але я не розбився - просто пострибав на голові через садок і аж на дорогу. Це їх дуже втішило, бабця на радощах навіть розплакалася. А подивилися б ви на них, коли мене прийняли сюди: вони, бачте, боялися, що я не досить магічний. Дядько Елджі так зрадів, що купив мені жабку.
По другий бік від Гаррі Герміона розмовляла з Персі Візлі про уроки:
- Я дуже сподіваюся, що вони почнуться якнайшвидше. Мені так багато ще треба вивчити, мене дуже цікавить трансфігурація, знаєш, перетворення чогось у щось інше; звичайно, це, мабуть, надто складно...
- Ви почнете з дрібничок, обертатимете сірники на голки і таке інше...
Гаррі, розімлівши і майже засинаючи, ще раз глянув на Високий стіл. Геґрід одним духом перехилив свій келих. Професорка Макґонеґел розмовляла з професором Дамблдором. Професор Квірел, і далі в своєму чудернацькому тюрбані, щось казав учителеві з масним чорним волоссям, гачкуватим носом і пожовклою шкірою.
Все сталося зненацька. Учитель з гачкуватим носом, ковзнувши поглядом повз Квірелів тюрбан, подивився Гаррі просто у вічі, - і раптом гострий пекучий біль пронизав шрам на чолі Гаррі.
- Ой! - ухопився Гаррі за чоло.
- Що сталося? - запитав Персі.
- Н-нічого. - Біль зник так само раптово, як і з'явився. Куди важче було позбутися враження від того погляду. Гаррі збагнув, що цей учитель ставиться до нього вкрай неприязно.
- Хто той учитель, що розмовляє з професором Квірелом? - запитав він Персі.
- О, ти вже знаєш Квірела? Не диво, що він такий нервовий, адже з ним професор Снейп. Він викладає «Зілля і настійки», але неохоче - всі знають, що він мріє посісти місце Квірела. Цей Снейп неймовірно багато знає про темні мистецтва.
Гаррі якийсь час стежив за Снейпом, але той уже не зважав на нього.
Зрештою, позникали й солодощі, і професор Дамблдор знову підвівся. В залі запала тиша.
- Е-е... ще кілька слів, якщо ви вже наїлися й напилися. Перед початком навчального року я маю кілька зауваг. Першокласникам слід пам'ятати, що всім учням заборонено ходити до лісу. Не треба забувати про це й деяким старшокласникам.
Мерехтливий погляд Дамблдора осяяв на мить близнюків Візлі.
- Містер Філч, наш сторож, просив нагадати, що в шкільних коридорах на перервах не можна вдаватися до магії.
Гравців у квідич набиратимуть протягом другого тижня навчання. Всіх охочих виступати за команди своїх гуртожитків прошу звертатися до мадам Гуч.
І, нарешті, хочу попередити, що цього року доступ до коридору на четвертому поверсі праворуч заборонено всім, хто не хоче померти в нестерпних муках.
Гаррі засміявся, але його майже ніхто не підтримав.
- Мабуть, жартує? - півголосом запитав він Персі.
- Не думаю, - відповів Персі, насупившись. - Дивно, бо він завжди пояснює, чому нам не можна кудись іти. Скажімо, кожен знає, що в лісі повно хижих звірів. Міг би принаймні старостам сказати.
- А тепер, перед тим як лягати спати, заспіваймо нашу шкільну пісню! - вигукнув Дамблдор. Гаррі помітив, що усмішки решти вчителів стали вельми штучні.
Дамблдор легенько струснув своєю чарівною паличкою, ніби зганяв з неї мух, і з краю палички вилетіла довжелезна золота стрічка, що знялася над столами і, звиваючись, мов змія, почала зображати собою слова.
- Кожен вибирає свою улюблену мелодію, - оголосив Дамблдор. - Ну, починаймо!
І школа загорлала:
Гоґвортс, Гоґвортс, гостроворсий Гоґвортс,
просимо уклінно вишколити
