Українська література » Дитячі книги » Семеро підземних королів - Олександр Мелентійович Волков

Семеро підземних королів - Олександр Мелентійович Волков

Читаємо онлайн Семеро підземних королів - Олександр Мелентійович Волков
про цікаві речі.

Ряди глядачів розступилися, і вперед вийшов кремезний чоловік у лакейській лівреї. Його оченята, що запливли, з відвертою ворожістю дивилися на Еллі. Тотошко з викликом загавкав на Білана, а дівчинка всміхнулася:

— О, це і є той самий зрадник Руф Білан, колишній перший міністр його величності Урфіна Джюса? Ви, виявляється, живі, пане? А ми там, нагорі, вважали, що вас з'їли Шестилапі після того, як ви втекли від народного гніву в підземелля. Але тут, виявляється, ви не розкошуєте?

У натовпі почувся сміх, і навіть сім королів посміхнулися. Удар був завданий влучно, і товсте обличчя Руфа Білана запалало від сорому.

Король Ментахо задоволено кахикнув:

— А ви вмієте володіти собою. Як ви спритно вичитали цього неробу! Знаєте, Еллі, судячи з вашої поведінки, важко повірити, що ви насправді звичайнісінька дівчинка.

— Авжеж, ваша величносте! — втрутився Руф Білан. — Вона фея і недарма з'являється в нашій країні уже втретє. Вона щось базікала про обвал, але хіба обвал спроможний поховати фею?

— Якби ви його бачили, ви не говорили б цього, — обурено заперечила Еллі. — Минулого разу ми з дядьком Чарлі дійсно з'явилися у Чарівній країні на прохання Страшила й Залізного Дроворуба, але тепер це сталося мимоволі. І зараз у нас з Фредом одне бажання якнайшвидше повернутися додому, до наших рідних, які побиваються за нами. Правда ж, Фредді?

— Авжеж, — насилу вимовив хлопчик. Це було перше слово, яке він сказав підземним жителям.

— Відпустіть нас нагору, ваші величності, — попросила Еллі. — Ми побачимося з нашими друзями і, звичайно, знайдемо спосіб покинути Чарівну країну.

— Відпустити вас? — перепитав Ментахо. — Про це треба подумати.

— Ні, не відпускайте їх, ваші величності! — у відчаї заволав Руф Білан. — Я, правда, без злого умислу позбавив вашу країну Сонної води, і я ж — прошу на це зважити! — вказую вам засіб повернути її. Еллі — могутня фея, вона не раз це доводила, її чаклунство може багато чого зробити…

Натяк був надто зрозумілий, і обличчя сімох королів виказували зацікавлення почутим.

— Он як! — вигукнув король Барбедо. — Відновити Священне джерело — це була б велика справа!

— Та що ви вигадуєте, — ледь не крізь сльози мовила Еллі. — Яке Священне джерело? Яке чаклунство? Я нічого не розумію…

— Незабаром зрозумієте, — з вишуканою люб'язністю сказав король Ментахо. — У нашому злиденному становищі ми не повинні втрачати навіть найменшої надії на порятунок. Ми не завдамо ні вам, ні вашим супутникам ніякої шкоди, ми будемо ставитись до вас з великою повагою, але про те, щоб ви вирушили у горішній світ, поки що не може бути й мови…

Мандрівників повели до Веселкового палацу.

УМОВЛЯННЯ

реду, Еллі і Тотошкові надали по розкішній кімнаті в Оранжевій частині палацу, їх ситно годували, незважаючи на нестачу їжі в країні. Полоненим навіть дозволяли прогулянки, але тільки в супроводі двох наглядачів.

Зо два рази діти каталися на човні під вітрилом. Легкий вітер гнав маленьке суденце по ледь збуреному хвилями озеру, і можна було б уявити себе на волі… але вітрилом управляв мовчазний наглядач з похмурим обличчям, а другий тримав кермо. Королі боялися, щоб Еллі та її брат не вислизнули з Підземної країни тим же шляхом, яким у ній з'явились.

Наступного дня після того, як діти, мимовільні блукальці, потрапили в Місто Семи Володарів, їм стала відома історія Сонної води. Її розповів літописець Арриго, невисокий худорлявий чоловік середнього віку з розумним обличчям і вдумливим поглядом сірих очей.

Від нього Фред і Еллі довідались, що кілька століть тому королівський ловчий Ортега випадково натрапив на джерело чудодійної води і як Охоронець часу Белліно придумав присипляти королів та їхні почти на час міжцарів'я.

— Це було дуже добре, — казав Арриго приємним м'яким голосом. — Народ годував тільки один королівський двір, а шість інших мирно спочивали в утаємничених спальнях, і не було ніякого клопоту, крім того, щоб оберігати їх від ненажерливих мишей, а їхнє вбрання від молі…

— Ну а що, коли б їх з'їли миші? — лукаво запитала Еллі.

Літописець жахнувся:

— Що ви, що ви? Живих людей?! Вони ж були живі, хоч і спали чарівним сном.

Еллі задумалася, а потім запитала:

— Скажіть, шановний Арриго, а ваш народ не думає над тим, щоб скинути королів і жити без них?

Арриго знову жахнувся:

— Жити без королів?! Та королівську ж владу заснували наші предки! І, крім того, ми присягали!

Еллі і Фред переглянулися. Так, у цих підземних мешканців ще багато поваги до королів і важко її побороти.

Ввечері (тривалість дня в Печері визначалась з допомогою піскового годинника) дітей покликали в Оранжеві палати до короля Барбедо.

Король сидів на троні, його велика лиса голова злегка сяяла при світлі фосфоричних кульок.

— Як вас розмістили, феє Еллі? — запитав Барбедо. — Як годують? Чи нема у вас якихось бажань?

— У нас одне бажання, — відповіла Еллі, — відпустіть нас нагору.

— Це неможливо — мовив Барбедо, — принаймні доти, поки ви не повернете нам Сонну воду.

— Тоді відправте нагору гінця, хай перекаже Страшилі, що ми тут.

— Ні, ми цього не зробимо, — посміхнувся король. — Якщо нагорі довідаються що ви тут, вас спробують визволити, і це може призвести до великих неприємностей.

Еллі й Фред похмуро мовчали. Барбедо благально вів своєї:

— Дорогенька феє, невже вам важко зробити маленьке-малесеньке чаклунство, коли ви здійснили стільки великих справ? Ви прилетіли із зовнішнього світу у Будиночку, що карає, і — крак! крак! — сіли на голову злій чарівниці Гінгемі. Ви перемогли могутню чаклунку Бастінду, володарку чарівних вовків і Летючих Мавп… («Звичайно, про все це розбазікав королям бридкий Руф Білан», — подумала Еллі). І ви ще запевнятимете нас, що не в змозі повернути Сонну воду?

Всі вмовляння виявилися, однак, марними, і роздратований Барбедо відпустив дітей.

Опинившись у своїй кімнаті, Еллі вирішила:

«Викличу Раміну. Королева мишей — мудра фея, вона дасть мені добру пораду».

Дівчинка подула у срібний свисточок Раміни раз, другий, третій. Ніякого результату. Ще і ще. Нічого. Еллі зрозуміла: чарівність свистка не поширюється на Підземну країну, і маленька фея у мишачій шкірці не змогла з'явитися до своєї великої подруги.

Відтоді дітей майже щодня викликав до себе то один, то інший король, а іноді королі накидалися на бідну дівчинку вдвох, утрьох і навіть учотирьох. І нарешті одного ранку Еллі оголосили, що її запрошують на Велику Раду. Ця звістка викликала в неї панічний настрій, і вона заплакала.

— Послухай, сестричко, — сказав Фред, — а чому б тобі не

Відгуки про книгу Семеро підземних королів - Олександр Мелентійович Волков (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: