Українська література » Дитячі книги » Країна Мумі-тролів. Книга перша - Туве Маріка Янссон

Країна Мумі-тролів. Книга перша - Туве Маріка Янссон

Читаємо онлайн Країна Мумі-тролів. Книга перша - Туве Маріка Янссон
чому справа!

— Шановний Гемулю! — виразно й дуже поволі заговорив до нього Нюхмумрик. — Справа в тому, що завтра прилетить комета і зіткнеться з Землею.

— Зіткнеться… — повторив Гемуль. — Це має щось спільного з колекціонуванням марок?

— Аж ніяк. Комета — збожеволіла зірка з вогненним хвостом. І коли вона прилетить сюди, від твоїх марок нічого не зостанеться!

— Ото нещастя! — скрикнув Гемуль, підбираючи подоли своїх спідниць. (Гемулі завжди носять спідниці. Чому — ніхто не знає. Напевно, їм ніколи не спадало на думку, що можна одягнути штани). — Що ж мені тепер робити?

— Можеш приєднатися до нас, — запропонувала Хропся. — Заховаєшся разом з марками у нашій чудовій печері.

— У моїй чудовій печері, — огризнувся Чмих.

Отак Гемуль помандрував укупі з усіма до Долини Мумі-тролів. Його товариство було досить обтяжливим, але що вдієш. Одного разу їм довелося повертатися на багато кілометрів назад у пошуках загубленої цінної марки, двічі він затівав сварку з Хропусем, але про що, вони й самі не знали (щоправда, обидва стверджували, начебто вели палку дискусію, але то, без сумніву, була сварка).

Чмих брів осібно і незвично німував. Він думав про кошеня. Чи не забувала Мама Мумі-троля ставити для нього на ґанку молочко? Ану ж кошеня не зрозуміє, що любити йому слід Чмиха, і полюбить натомість Маму Мумі-троля? Ластитиметься воно до його ніг чи байдуже почалапає геть, задерши догори хвостика? Тих кошенят важко збагнути… Надійніше нікому про нього не признаватися, обмежитися лише натяком, що у тебе хтось є, хто тебе дуже любить. Чмих неймовірно пишався, що за всю подорож ані разу не зрадив таємниці про кошеня.

— Чуєте? — раптом спинився Нюхмумрик і вийняв люльку з рота. — Здіймається вітер…

Усі теж зупинилися й прислухалися. Далеко в лісі чулося завивання, яке раптом перейшло у пронизливий свист. Однак дерева навіть не ворухнулися.

— Погляньте! — зарепетував Хропусь.

Високо над верхівками дерев нависала величезна хмара, яка то підіймалася, то опускалася, затьмарюючи червоне небо. Раптом вона впала у лісову гущавину. То були коники-стрибунці, мільйони велетенських зелених коників-стрибунців, які заходилися пожирати ліс. Вони мололи щелепами, аж тріщало все навкруги, перемелювали одне дерево за іншим, гризли, рвали, шматували, роїлися, стрибали і повзали…

Хропся видерлася на камінь і верещала не своїм голосом.

— Не кричи! — намагався заспокоїти її братчик. — Це лише коники-стрибунці. Ти ж бачила вже такого, він грав на скрипці на балу.

— Але ж від них тут роїться! — скрикнула Хропся. — Коники-стрибунці не рояться! Це неприродно для них!

— Сподіваюся, марок вони не їдять? — з острахом запитав Гемуль, притискаючи до себе альбом з марками.

— Чудовий ліс! — мало не плакав Мумі-троль. — На що він тепер схожий!

Дерева перетворилися на голі, обдерті від кори цурпалки, а під ними чорніла знищена земля. Квітка за вушком Хропсі залишилася єдиною живою рослинкою. Так само зненацька, як і з’явилася, хмара голодних коників-стрибунців здійнялася в повітря і зникла в західному напрямку. Ліс знову огорнуло тишею. Хропусь щось занотовував у своєму зошиті. «Катастрофа номер один, — писав він. — Чи знаєте ви, що поява комети завжди призводить до катастроф?»

— Що таке «катастрофа»? — запитав Чмих.

— Нашестя коників-стрибунців, чума, землетруси, — пояснив Хропусь. — А ще цунамі, циклони і таке інше…

— Галас і лемент, одним словом, — пробурмотів Гемуль. — Ані хвилини спокою…

Друзі побрели далі сплюндрованим лісом.

— Тільки б вони не зжерли садок біля хати, — благав подумки Мумі-троль. — Мама помре з розпачу. А татова плантація тютюну… Любий Нюхмумрику, заграй щось, — попрохав він. — Хай навіть щось сумне…

— Моя гармонія зіпсувалася, — мовив Нюхмумрик. — Лише кілька тонів можна видобути з неї.

— То заграй те, що залишилося, — не відступався Мумі-троль.

І тоді Нюхмумрик заграв пісеньку «Вілері валена»:

Віл… вал…

Ніч… тем…

… година —

Ти сама…

Зму…

… дому нема…

— Жахливо… — зауважив Гемуль.

Ледь переставляючи змучені ніжки, друзі мандрували далі. Надвечір знявся вітер. Спершу це був звичайний різкий вітер, та згодом він набрав сили і сягав уже п’яти-шести балів. Невдовзі сила вітру досягла семи балів, а тоді почався ураган, який застав подорожніх посеред великої трясовини.

— Катастрофа номер два! — вигукнув Хропусь і помахав своїм зошитом. — Циклон!

Порив вітру вихопив у нього з лапок і поніс угору зошита з усіма інструкціями та порадами, як поводитися, щоб порятуватися від комети.

— Нас занесе ураганом просто додому! — зрадів Мумі-троль. — Яке щастя, що він дме у потрібному напрямку!

Буря, завиваючи, гнала їх через болото. Вітер намагався зірвати капелюха з голови Нюхмумрика, відривав від землі Чмиха і заніс у піднебесся медаль Мумі-троля.

— Я боюся! — хлипала Хропся. — Тримай мене за лапку…

Мумі-троль і на мить не відпускав її лапку. «Якби у мене була велика повітряна куля, — думав він, — ми полетіли б додому, просто в обійми Мами і Тата…»

У цю мить заволав Гемуль, та так, що де там з ним змагатися навіть протитуманній пароплавній сирені. Ураган вихопив у нього альбом з марками, і той полетів у світи з усіма раритетами, серіями та водяними штемпелями, тріпочучи, немов птаха, й зникаючи у високості… Гемуль кинувся навздогін. Його спідниці надулися вітром, лопотіли й ляскотіли… Гемуля, схожого на величезного паперового змія, теж, напевно, занесло би бозна-куди, якби він не зачепився за кущ. Отам він сидів, натягнувши свою хламиду на голову й оплакуючи втрату.

За якусь мить Гемуль відчув, як хтось шарпає його за руку.

— Не чіпайте мене, — проскімлив він. — Я втратив свій альбом з марками!

— Знаю, — мовив Мумі-троль. — Мені дуже шкода. Але, на жаль, ми мусимо позичити твою сукню. Зробимо з неї повітряну кулю. Нас чекають удома! А комета вже зовсім близько! Зніми, будь ласка, свої спідниці…

— Дайте мені спокій! — істерично заверещав Гемуль. — Ні слова про комети! Ненавиджу комети!

Ураган тим часом сягнув уже десяти балів.

Від горизонту сунула чорна спіраль смерчу. Все ближче і ближче…

— Знімай хламиду! — закричав Нюхмумрик.

Ніхто не чув, що саме відповів Гемуль, але ніхто, правду кажучи, й не прислухався, бо сказав він напевно щось дуже мерзотне. Не гаючи часу, друзі роздягнули Гемуля, знявши сукенку йому через голову. То була дуже велика, оздоблена торочками й воланами сукня, яку Гемуль успадкував від своєї тітки. Достатньо було стягнути комірець та позв’язувати рукави — і чудова повітряна куля готова!

Чорна хмара смерчу була вже зовсім поруч.

— Міцно тримайтеся за поділ! — скомандував Нюхмумрик. — Зараз полетимо вслід за твоїми марками!

Усі вхопилися за торочки Гемулевої хламиди, ураган підняв

Відгуки про книгу Країна Мумі-тролів. Книга перша - Туве Маріка Янссон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: