Урфін Джюс і його дерев'яні солдати - Олександр Мелентійович Волков
За півгодини Чарлі піймав з десяток кроксів, а над табором вже вився димок: Еллі розпалила вогнище.
Засмажених у власному соку кроксів з'їли з великим апетитом. На десерт були грона чудового винограду і крупні горіхи з тонкою шкаралупкою й ніжним духмяним м'якушем.
Після вечері мандрівники з задоволенням розляглися на траві.
— Кагги-Карр, — запитав моряк, — розкажи-но нам, де ти роздобула цей чарівний виноград, який урятував нас від загибелі?
Ворона прибрала поважного вигляду і почала:
— Ви, люди, не досить догадливі. Коли вас захопив у полон зачарований камінь Гінгеми, я дуже сердилась, що ви не випускали мене з клітки. І лише Еллі додумалась, що камінь не має наді мною влади, жителькою Чарівної країни…
Еллі почервоніла від незаслуженої похвали і сказала:
— Це я зрозуміла потім, а випустила тебе на волю, щоб ти не загинула разом із нами.
— Це робить честь твоєму доброму серцю. Звільнена, я полетіла до гір і все міркувала, як вам допомогти. Але що я могла вдіяти, проста ворона, проти чаклунства могутньої чарівниці?
І тут мені спало на думку, що треба звернутися по допомогу до Вілліни. «Вілліна могутніша за Гінгему, — думала я. — Це ж вона знешкодила ураган, вона кинула будиночок на злу чаклунку. Напевне, Вілліна зуміє розбити чари каменя…» І я полетіла у Жовту країну. Цілих шість діб летіла я туди. Місцеві ворони вказали мені шлях до Жовтого палацу Вілліни. Слуги негайно провели мене до доброї чарівниці. Схвильовано вислухавши мою розповідь, Вілліна спитала: «Еллі? Та дівчинка, що була тут минулого року і викрила Гудвіна?»
«Так, — відповіла я, — Еллі прибула на допомогу своїм друзям Страшилу й Залізному Дроворубу».
«Треба допомогти Еллі, — сказала чарівниця, — вона добра і смілива дівчинка».
Вілліна дістала із зборок своєї сукні малесеньку книжечку, дмухнула на неї і…
— І та книжечка обернулась на великий том! — докінчила Еллі.
— Так, — ствердила ворона. — Вілліна стала гортати чарівну книгу. Вона бурмотіла: «А… ананаси, армія, аґрус… Б… балон, банани… Вази, вафлі, великодушність… Знайшла: виноград! Слухай Кагги-Карр: бамбара, чуфара, скорики, морики, турабо, фурабо, лорики, йорики… На краю Великої пустелі, у долині Кругосвітних гір росте чудодійний виноград. Лише він здатний знешкодити чаклунське каміння, розставлене Гінгемою на шляху до її володінь…» Книжка стиснулась і зникла у зборках сукні чарівниці, Вілліна спитала: «Чи багато води лишалось у твоїх друзів, коли ти від них полетіла?» — «Чверть барила», — відповіла я. — «Тоді сьогодні надвечір твої друзі загинуть. — сказала чарівниця. — Пустеля вб'є їх».
Страшне горе охопило мене.
«Невже немає ніякої можливості урятувати їх?» — у відчаї вигукнула я.
«Не побивайся, така можливість є», — спокійно відказала чарівниця. Вона піднялась на дах свого палацу, сховала мене під свою мантію, голосно проказала заклинання, котрого я не запам'ятала, а коли вийняла мене з-під мантії, ми були вже в тій самій долині, біля лози, з якої звисали грона чудодійного винограду.
Вілліна запропонувала мені підкріпитися, я з'їла десяток ягід і відчула прилив надзвичайної сили. Чарівниця зірвала велике гроно і простягла мені: «Тепер лети і не барись!» — наказала вона. «А чому б вам, добродійко, не перенестись до моїх вмираючих друзів за одну мить? — спитала я. — Довершіть гарну справу, яку ви так добре розпочали». — «Дурненька ти птахо, — заперечила чарівниця. — Мої заклинання не можуть мене перенести за межі Чарівної країни, а коли я вирушу туди, то це буде дуже довго».
Я все зрозуміла, сердечно подякувала чарівниці й полетіла до вас. Решту ви знаєте, — скромно закінчила ворона.
Вражені розповіддю Кагги-Карр, Чарлі й Еллі довго мовчали. Нарешті моряк мовив:
— Ти справжній друг, Кагги-Карр, і я прошу у тебе вибачення за ті лихі думки, що з'являлися у моїй голові. І заприсягаюсь компасом: якби ти служила у мене на кораблі, я зробив би тебе боцманом!
В устах моряка це була найвища похвала.
ДОРОГА В ГОРАХ
агги-Карр зранку розпочала розповідь про лихі пригоди Страшила та Залізного Дроворуба. Ворона не знала до подробиць історію Урфіна Джюса і не могла пояснити, як ожили змайстровані ним дерев'яні солдати. За словами Кагги-Карр виходило, що Урфін — всемогутній чарівник, і боротьба з ним уявлялась слухачам надзвичайно складною. Але вони всією душею зненавиділи цього заздрісного і жорстокого диктатора.Підла зрада Руфа Білана викликала у всіх велике презирство.
Зате мужня поведінка Страшила і Залізного Дроворуба, навпаки викликала в Еллі сльози захоплення, а моряк сказав, що таких хоробрих хлопців він узяв би у будь-яке небезпечне плавання. Відданість і сміливість Діна Гіора й Фараманта заслужили у Чарлі Блека і Еллі цілковите схвалення.
— Ось як усе Це було, — закінчила свою розповідь Кагги-Карр.
— А що ж сталося із Довгобородим Солдатом і Вартовим Брами? — запитала Еллі.
— Я їх не бачила після того, як вони потрапили в полон під час взяття міста. Але знайомий міський горобець казав мені, що їх тримають у підвалі й годують досить непогано. Напевно, Урфін Джюс сподівається переманити їх до себе на службу.
— Та цього ніколи не буде! — впевнено вигукнула Еллі.
— Я теж такої думки, — погодилась ворона.
— Так, серйозний супротивник цей Урфін Джюс з його дерев'яним військом, — задумливо мовив одноногий моряк.
— Ми з ним упораємося, дядечку Чарлі? — запитала Еллі.
— Ти забула про мудрий звичай: спочатку одна турбота, потім інша. Ось перейдемо гори, тоді й думатимемо про боротьбу з Урфіном Джюсом.
— Кагги-Карр, яким чином тобі пощастило розшукати мене? — запитала Еллі.
— Ну, мушу сказати, це було досить нелегко, — аж роздималася від гордощів ворона. — Я перелетіла пустелю з попутним вітром, й ось тоді почались найбільші труднощі. Ви ж розумієте, що я не могла запитати першого перехожого: «Де тут дорога на Канзас?» Мені доводилось скрадатися до людей, підслуховувати їхні розмови, узнавати назву місцевості… У поневіряннях минуло кілька тижнів. Уявіть собі мою радість, коли я нарешті почула знайоме слово «Канзас». Відтоді я з кожним днем наближалась до мети. Нарешті помітила і здаля впізнала тебе, Еллі, хоч і бачила всього один раз, коли ти знімала Страшила з кілка. Я так зраділа, що забула про свою звичну обережність і підпустила до себе отого гидкого хлопчиська з камінцями…
— Кагги-Карр, ти здійснила надзвичайний подвиг! — палко вигукнула Еллі. — Ні. недаремно саме тебе послали Страшило і Дроворуб.
— Може, й. так, — з удаваною байдужістю погодилась ворона і додала: — Ви відпочивайте, а я полечу шукати дорогу через гори.
Кагги-Карр полетіла. Чарлі Блек наказав Еллі набиратися сили, а сам почав готуватися до
