Острів злочинців - Збігнєв Ненацький
— Справді, — зажурено підтакнув Чорниця, — тільки в книжках бувають цікаві пригоди. В житті нічого такого не зустрінеш. Я, наприклад, ніколи не переживав справжньої пригоди, хоч, признаюся, шукав її. От живемо ми в гарцерському таборі вже давно, а досі нічого цікавого не сталося. Єдина пригода — це те, що ми знайшли в лісі вбиту сарну. Та хіба ж то можна назвати справжньою пригодою?
— Боже! — вигукнув я. — Ви зачепили два цікавих питання й хочете, щоб я відразу дав вам на них вичерпні відповіді?
— Не відразу. Ми хотіли б, щоб ви спочатку розповіли нам, що ви знаєте про скарби дідича Дудіна, — сказав Соколине Око.
Я засміявся:
— А чому ти гадаєш, що саме я можу тобі відповісти на це питання?
— Бо ви надзвичайно таємнича особа. Хіба ж не дивним чином опинилися ви із своїм автомобілем на острові? Ми мусили перепливти рукав. Він, правда, неглибокий, але машині там не проїхати.
— Ну, гаразд, — погодився я, — хай я буду таємничою особою. Спробую відповісти вам.
Я запалив цигарку, трохи подумав і мовив:
— Сказати правду, мені важко стверджувати, що історія колекцій дідича Дуніна — тільки легенда. Наскільки я пам'ятаю, майже в кожному краї по всьому світі люди розповідають історії про невідомо де сховані скарби, про багатство, що його можна розшукати, знайшовши випадково план або розгадавши давній шифр. Мені здається, що ці історії не тільки чиста вигадка, вони походять від певних фактів і згодом набувають характер легенди. Треба пам'ятати, що війни спричинялися до величезних знищень. Багаті люди в такий бурхливий час несли свої скарби до схованок, які здавалися їм найбезпечнішими, тобто закопували ті скарби в землю. А далі власник скарбів або гинув, або просто забував, де сховав їх. Отже, в землі лишилося багато коштовностей.
Здебільшого легенди розповідають про скарби, сховані в землі століття тому. Але й після другої світової війни розповідають багато дивовижних історій про сховані скарби. Ці легенди виникли завдяки справжнім фактам, ба навіть ми інколи знаємо, що саме сховано і приблизно де сховано, але дорога до цієї схованки виявляється надзвичайно важкою й заплутаною. Може бути, що скарби сховано десь поблизу, досить тільки простягти до них руку, але ми не здогадуємося про це. В часі минулої війни гітлерівці вивезли з багатьох країн величезні, неоціненні багатства, зібрані в музеях. Коли скінчилася війна, чимало з тих колекцій не повернулися, на жаль, на свої місця, — сховано їх так спритно, що знайти нікому не пощастило. Так, наприклад, сталося із славетною Бурштиновою кімнатою, яка, запакована в скринях, лежить, можливо, десь під руїнами якогось маєтку в Ольштинському чи Білостоцькому воєводствах, бо саме в той бік вели сліди…
— Розкажіть нам про Бурштинову кімнату, — почали хором просити гарцери. — Розкажіть, будь ласка. Хто її сховав і коли? Усе розкажіть. Адже це так цікаво.
– Історія Бурштинової кімнати, — почав я, — сягає 1701 року. Прусський король Фрідріх І наказав збудувати в своєму замку велику залу з чудового бурштину, знайденого біля Самлянту. Двоє гданських майстрів, Туран і Шафт, почали різьбярську роботу, а архітектор Шультер і майстер Туссо склали кімнату з бурштинових плит, що їх поверхня дорівнювала 55 квадратних метрів.
На бурштинових плитах були вирізані чудові барельєфи, які зображували життя рибалок над морем, алегоричні сцени, королівські герби, пейзажі. Все це було виконано так майстерно, що деякі деталі треба було роздивлятися крізь лупу. Бурштин найрізноманітніших відтінків, красиво й гармонійно скомпонований, мінився усіма своїми барвами.
Вісім років тривала праця над Бурштиновою кімнатою, яка стала справжнім чудом, надзвичайним витвором мистецтва, єдиним у всьому світі. Знаменитий бурштин, що в стародавньому Римі цінувався вище за золото, зібрано в цій кімнаті у величезній кількості, більше того, з нього зроблено чудові витвори різьбярського мистецтва. Можете уявити собі, якою коштовністю була кімната.
— Зрозуміло, — сказав Телль. — Вона була дорожча, ніж кімната із щирого золота.
— Король Фрідріх подарував її 1716 року російському цареві Петру Першому, шануючи його перемогу над шведами під Полтавою. Пруссаки були тоді зацікавлені в добрих стосунках з Росією. Петро Перший прийняв щедрий дарунок, але перш ніж кімнату показали дворові, ще шестеро майстрів, привезених з Крулевця, кілька років працювали над її оздобленням.
1777 року, за наказом цариці Єлизавети, сімдесят шість гвардійців обережно перенесли за шість день усі частини Бурштинової кімнати з Петербурга до літньої резиденції царів — Царського села, що лежить за двадцять один кілометр од столиці. Тут Бурштинову кімнату остаточно змонтовано. Відтоді вона стала предметом гордощів і захвату російських царів.
Майже двісті років по тому, 1942 року, німецькі війська оточили Ленінград (колишній Петербург), а фашистські «культуртрегери» захопили й вивезли знамениту Бурштинову кімнату. Так само гітлерівці загарбали пам'ятки старовини й чудові колекції з музеїв Києва та Харкова. Польські музеї гітлерівці теж пограбували, а їхні скарби вивезли до Німеччини.
— Бурштинову кімнату, — розповідав я далі, — привезли до Крулевця. Тут нею зайнявся директор крулевецького музею доктор Роде, що фанатично кохався в бурштині. Розповідали, наче доктор Роде замикався на цілу ніч у приміщенні, де лежала в скринях Бурштинова кімната, і годинами милувався барельєфами та іншими прикрасами. Кімнату змонтували в Крулевці тільки один раз, і то ненадовго, бо почалися нальоти союзної авіації і доктор Роде боявся, аби іі не пошкодило. Тож Бурштинова кімната спочивала в скринях, схованих у підземеллі крулевецького замка, і весь цей час її оберігав доктор Роде. Так тривало до 5 квітня 1945 року.
— А що сталося з нею потім?
— 6 квітня 1945 року радянські війська почали штурм гітлерівської залоги в Крулевці. В місті панували жахливий розгардіяш і паніка, але в цій паніці доктор Роде не брав участі. Він наче під землю запався, ніхто його не бачив. 9 квітня підписано акт капітуляції Крулевця, радянські війська ввійшли до міста. Наступного дня в крулевецькому музеї знову з'явився доктор Роде, який не знати де переховувався п ять днів.
Радянські люди,
