Нові пригоди Солом’яника та Бляшаного Лісоруба - Лаймен Френк Баум
Проте на цьому пригоди не скінчилися. Ось Дров’яна Козла втрапила передньою ногою в кролячу нірку, та так, що страхопуд полетів сторч головою через стрибуху, і був би йому кінець, якби не Бляшаний Лісоруб. Він спритно спіймав гарбуза, коли той уже, здавалося, от-от впаде на землю. Джека — Гарбузову Голову було врятовано. Чіп швиденько повернув гарбуза на шию страхопудові й допоміг йому підвестися. А от Дров’яній Козлі пощастило набагато менше. Коли її ногу вийняли з кролячої нірки, всі побачили, що вона зламалася і якщо ногу не полагодити або не замінити на нову, про дальшу подорож не може бути й мови.
— Оце-то халепа, — мовив Бляшаний Лісоруб. — Якби ж тут десь росли дерева, я запросто витесав би ногу для стрибухи. Але тут на багато миль довкола навіть кущика немає.
— У цих краях така пустка, що тут не те що будинка, а й паркану не знайдеш, — тужно додав Солом’яник.
— Що ж нам тоді робити? — запитав хлопець.
— Треба мені добряче подумати, — озвався Його Величність Солом’яник Мудрий. — Знаю з досвіду: всьому можна дати раду, аби лише був час усе як слід обміркувати.
— То подумаймо всі разом, — запропонував Чіп, — і, може, тоді нам вдасться придумати, як зарадити Дров’яній Козлі.
І вони всі посідали на траву рядочком і стали думати-гадати, а Дров’яна Козла тим часом почала зацікавлено розглядати зламану ногу.
— Болить? — тихенько запитав Бляшаний Лісоруб, співчуваючи стрибусі.
— Анітрохи, — заспокоїла його Дров’яна Козла, — просто прикро стає на душі, коли раптом починаєш розуміти, який ти крихкий.
Якийсь час потому всі сиділи тихо — кожен думав про своє. Аж ось Бляшаний Лісоруб підняв голову й став вдивлятися в далечінь.
— Що то таке рухається до нас? — здивовано запитав він.
Усі й собі поглянули туди, куди дивився Лісоруб, і помітили, що до них наближається якась дивна істота, настільки дивна, що нічого подібного вони ще в житті не бачили. Істота рухалася по траві швидко й безшумно, і вже за кілька хвилин стояла перед подорожніми, й вони здивовано позирали на неї, а вона — на них.
— Доброго ранку! — ввічливо привітався з незнайомцем Солом’яник, котрого ніколи, ні за яких обставин ніщо не збентежувало.
Незнайомець зняв квітчастого капелюха, низенько вклонився і аж тоді відповів:
— І вам усім також доброго ранку. Сподіваюся, для вас він справді добрий. Дозвольте відрекомендуватися. Ось моя візитна картка.
Сказавши все це дуже приязним голосом, він протягнув Солом’яникові картку. Той узяв її в руки, покрутив, похитав головою та передав Чіпові.
— «Містер Брошковий Жук, С. З. та В. О.», — голосно прочитав хлопець.
— Матінко! — не стримався страхопуд Джек і став пильніше придивлятися до незнайомця.
— Цікаво, дуже цікаво! — пробурмотів Бляшаний Лісоруб.
Чіпові очі стали круглі від здивування, а Козла просто зітхнула й відвернулася.
— Ви що, справді Брошковий Жук? — недовірливо запитав Солом’яник.
— Авжеж, добродію, авжеж! — не забарився з відповіддю незнайомець. — Чи, може, на картці не написано, як мене звати?
— Написано, — погодився Солом’яник. — Але дозвольте поцікавитися, що означають літери С та З?
— Літери С та З означають «Стократно Збільшений», — гордо відповів Брошковий Жук.
— О, я це бачу, — Солом’яник критично оглянув незнайомця. — А ви що, справді стократно збільшені?
— Ласкавий пане, — мовив Брошковий Жук, — ви справили на мене враження розсудливого та проникливого чоловіка, тому скажіть, чи не спадає вам на думку, що розмірами я в декілька тисяч разів більший за будь-якого іншого брошкового жука, який траплявся вам у житті? І чи це не свідчить про те, що я таки стократно збільшений, і навряд чи є підстави в цьому сумніватися?
— Даруйте мені, — відповів Солом’яник, — але після останнього прання в мене трохи перемішався весь мозок. Боюся видатися невихованим, але скажіть, що означають літери В та О?
— Мій науковий ступінь, — відповів Брошковий Жук, поблажливо усміхаючись. — Якщо вже бути до кінця точним, то «Вельми Освічений».
— Ого! — здивувався Солом’яник, і йому як камінь із душі впав.
А Чіп не зводив очей із незвичайного незнайомця, уважно роздивляючись його велике й округле, наче в жука, тіло, що спиралося на пару тонесеньких ніжок. Ніжки закінчувалися крихітними ступнями із задертими пальцями. Тіло Брошкового Жука було плескате, темно-брунатне й блискуче зі спини, а спереду — смугасте, в білі та світло-брунатні смужки, котрі доходили до краю та зливалися в однотонне облямування. Руки були так само тоненькі, як і ноги, а голова трималася на довгенькій шиї і була би така сама, як у людини, якби не хоботок, або сисальце, яким закінчувався його ніс, та маленькі вусики на кінчиках вух, що закручувалися в боки, мов пара поросячих хвостиків. Правду кажучи, круглі чорні очка Брошкового Жука були доволі банькаті, але вони не псували його обличчя.
Жук був убраний у темно-синю одежину, що кроєм нагадувала фрак, із жовтою шовковою підкладкою та квіткою у петлиці. Під фраком виднівся білий полотняний жилет, котрий щільно прилягав до широкого тіла велетенської комахи. Бриджі з плюшу пісочного кольору були застібнуті під колінами золотими пряжками, а на голові хвацько сидів високий шовковий капелюх.
Одна з найбільших дивовиж Брошкового Жука полягала в тому, що, стаючи на повен зріст, він виявлявся одного зросту з Лісорубом. Звісна річ, жодній комасі в усій Країні Оз іще не вдавалося досягти таких розмірів.
— Мушу зізнатися, — озвався Солом’яник, — ваша несподівана поява здивувала мене й моїх супутників. Сподіваюся, ви на нас за це не гніватиметеся? Гадаю, з часом ми всі звикнемо до вашої зовнішності.
— О, прошу вас, не треба вибачень! — палко вигукнув Брошковий Жук. — Якби ви знали, скільки задоволення я отримую, отак дивуючи всіх. Адже ж ви не станете стверджувати, що я така собі звичайнісінька комаха. Тож я радо вітаю найменші вияви зацікавлення та захоплення, які викликає у