Джеймс і гігантський персик - Роальд Даль
«Ну, ось і все, Джо» або «Прощайте, всі, прощайте». У наступні тридцять секунд усі мешканці міста затамували дух, дожидаючи свого кінця.
36
— Прощай, Зозулько! — проказав Джеймс, хапаючись за хвостик падаючого персика. — Прощай, Стоніжко! Прощавайте всі!
Лишалося всього кілька секунд до тієї миті, коли вони мали впасти десь серед найвищих будівель. Джеймс бачив, як зі страшенною швидкістю до них наближалися хмарочоси з пласкими квадратними дахами, а дах найвищого з них увінчувався довгим і гострющим шпилем — немовби велетенською срібною голкою, що пронизувала небо.
І персик упав прямісінько на самий кінчик цієї голки!
Щось чвакнуло. Голка проколола персик наскрізь. І ось наш гігантський персик виявився наштрикнутим на самісінький шпиль найвищого хмарочоса Нью-Йорка «ЕмпаєрСтейт».
37
Це було просто неймовірне видовище, і за дві-три хвилини, коли люди внизу усвідомили, що це ніяка не бомба, вони повибігали зі своїх бомбосховищ і станцій метро, щоб подивитися на цю чудасію. Усі вулиці довкола хмарочоса заповнилися чоловіками й жінками, а коли розійшлася чутка про те, що зверху на тій величезній кулі ще й рухаються якісь живі істоти, усі просто ошаліли від збудження.
— Це летюча тарілка! — кричали вони.
— Вони з іншої галактики!
— Це марсіяни!
— А може, вони прилетіли з Місяця!
А якийсь чоловік, приклавши до очей бінокля, пробурмотів: — Вони якісь ду-у-уже дивні на вигляд, мушу я вам сказати.
З усього міста поз’їжджалися з сиренами поліцейські та пожежні машини й оточили хмарочос «ЕмпаєрСтейт». Двісті пожежників і шістсот поліцаїв кинулися в будинок і помчали ліфтами на найостанніший поверх. Там, біля самої основи довжелезного шпиля, вони всі висипали на оглядовий майданчик, куди зазвичай водять туристів.
Усі поліцаї тримали напоготові зброю, не знімаючи пальців зі спускових гачків, а пожежники стискали в руках сокирки. Але з того місця, де вони стояли, під самісіньким днищем персика, вони не мали змоги бачити мандрівників, які стояли на вершечку.
— Гей ви там! — крикнув поліцейський шериф. — Виходьте й покажіться нам!
Зненацька з одного боку персика вигулькнула величезна руда голова Стоніжки. Своїми чорними очима, великими й круглими, мов камінці, вона втупилася згори в поліцейських і пожежників. І раптом її потворне й гидке обличчя вишкірилося в широченній усмішці.
Усі поліцейські й пожежники загаласували:
— Обережно! — кричали вони. — Це якийсь Дракон!
— Ні, не Дракон! Це Змій Горинич!
— Це Горгона!
— Це Морська Змія!
— Це Каракатиця!
— Це Мантикора!
Троє пожежників і п’ятеро поліцаїв зомліли, і їх віднесли на ношах.
— Це Снуцванґер! — крикнув поліцейський шериф.
— Це Вангдудль! — заволав начальник пожежного департаменту.
А Стоніжка й далі шкірилася. Їй, мабуть, страшенно подобався гармидер, зчинений її появою.
— Гей ти там! — гукнув поліцейський шериф, приклавши долоні до рота. — Слухай мене! Негайно кажи, звідки ви всі прилетіли!
— Ми прилетіли здалека, за тисячі кілометрів звідси! — гаркнула у відповідь Стоніжка, вишкіривши свої руді зубиська.
— Ось бачите! — крикнув поліцейський шериф. — Я ж казав, що вони марсіяни!
— Мабуть, ви мали рацію! — згодився начальник пожежного департаменту.
У цю мить над Стоніжчиною головою вигулькнула велетенська зелена голова Старого-Зеленого-Коника. Угледівши її, знепритомніло ще шестеро могутніх чоловіків.
— Це Ойнк! — закричав начальник пожежного департаменту. — Я знаю, це Ойнк!
— Або Василіск! — гаркнув поліцейський шериф. — Усім відійти! Він може на вас стрибнути!
— Та що вони таке мелять? — запитав у Стоніжки Старий-Зелений-Коник.
— Якби ж то я знала, — знизала плечима Стоніжка. — Але їх явно щось турбує.
Тут поруч з Кониковою головою вигулькнула величезна чорна й страхітлива голова пані Павучихи, котра могла нажахати і найвідважнішого чоловіка.
— Бляшки й мушки! — зарепетував начальник пожежного департаменту. — Нам усім гаплик! Це гігантська Скорпулла!
— Та ні, це ще гірше! — крикнув поліцейський шериф. — Це червивий Книд! Ви тільки гляньте на його мармизу!
— Це той, що зжирає на снідання дорослих людей? — запитав зблідлий, як папір, начальник пожежного департаменту.
— Боюся, що так — усю дорослятину, — підтвердив поліцейський шериф.
— Будьте ласкаві, допоможіть нам спуститися, — почала благати їх пані Павучиха. — Мене вже починає нудити.
— Не піддаватися на провокацію! — застеріг начальник пожежного департаменту. — Нікому не рухатися з місця аж до моєї команди!
— Вони, мабуть, володіють космічною зброєю! — пробурмотів поліцейський шериф.
— Але ми мусимо щось робити! — похмуро прорік начальник пожежного департаменту. — Там на вулицях за нами спостерігають мільйонів зо п’ять людей.
— То, може, поставте драбину? — запропонував поліцейський шериф. — Я потримаю її знизу, а ви підніміться і гляньте, що там відбувається.
— Дякую аж підскакую! — огризнувся начальник пожежного департаменту.
Невдовзі з персика вже визирало не менше семи величезних химерних облич, що належали Стоніжці, Старому-Зеленому-Конику, пані Павучисі, Черв’якові, Зозульці, Шовкопрядові і Світлячці-Хробачці. Поліцаїв і пожежників на даху охопила справжня паніка.
Аж раптом усі перестали панікувати і здивовано ойкнули. Бо тепер вони побачили збоку від тих істот маленького хлопчика. Його волосся тріпотіло на вітрі, він сміявся, махав руками і вигукував:
— Привіт! Усім привіт!
Якийсь час чоловіки внизу просто позаклякали з роззявленими ротами й дивилися. Вони не могли повірити власним очам.
— Господи помилуй! — вигукнув начальник пожежного департаменту, почервонівши, як буряк. — Невже це справді маленький хлопчик?
— Не бійтеся нас, будь ласка! — заспокоював їх Джеймс. — Ми такі раді, що прибули сюди!
— А що то за монстри біля тебе? — крикнув йому поліцейський шериф. — Вони небезпечні?
— Та ні, вони абсолютно безпечні! — відповів Джеймс. — Це найлагідніші у світі створіння! Дозвольте мені відрекомендувати їх вам, і я впевнений, що ви згодитесь зі мною.
Оце — Стоніжка. Скажу, що вона
Не курить і не п’є ні пива, ні вина.
От королева Франції була колись сумна,
Бо діти плакали і затяглась війна.
«Гукніть Стоніжку!» — кажуть їй з вікна…
Стоніжка виграла війну за день, сама одна!
Тепер візьмімо Черв’яка,
У нього доля не така,
Він не танцює гопака
І не зірве овацій.
Тунелі рити він мастак,
Він не працює абияк,
Готує стоки для клоак
І для каналізацій.
А Коник Зелений — це диво із див,
Це правда, не буду брехати, —
Йому наспівайте простенький мотив,
І він
