Комета прилітає - Туве Маріка Янссон

Мумі-троль першим зліз із дерева, обережно озирнувся на всі боки і принюхався.

— Тут зелено! — вигукнув він радісно. — Тут ростуть квіти і трави! Ліс ніхто не пожер, вигляд у нього такий, як і повинен бути! А ще мені здається, до дому зовсім близько!

Того дня кожний жучок чи мурашка щонайглибше заховалися в землю, а птахи зачаїлися у кронах дерев, чекаючи, що ж буде далі.

— Люба сестричко, — мовив Хропусь, — чом би не заквітчати твоє вушко квіточкою?

— Дуже мило з твого боку, що ти подумав про це, — відповіла Хропся, — але щось мені не хочеться. Я боюся…

Чмихові не йшло з голови кошеня. Чи сидітиме воно на сходах ґанку? Скаже до нього хоч слово чи лише муркотітиме? А може, не впізнає його, бо ще надто маленьке?

Чмих усе більше непокоївся та хвилювався, аж урешті тихенько зарюмсав.

— Усе влаштується, ось побачиш, — підбадьорив малого Нюхмумрик. — Але спробуй трохи прискорити крок, бо часу залишилося зовсім мало…

— Мало часу! — вибухнув обуренням Гемуль. — Усім мало часу! Усі галасують! Ніде нема спокою на землі!

Гемуль повсюди шукав альбом із марками, обличчя у нього зморщилося від горя.

Було нестерпно гаряче, а у них — ні шматочка їжі, ані краплини води. Отак і брели понуро…

«Дивні речі відбуваються, коли чогось дуже прагнеш, — думав собі Мумі-троль. — Я ось, скажімо, вловлюю розкішний запах щойно спечених пиріжків».

Мумі-троль тоскно зітхнув, та нараз зупинився і, задерши догори носа, принюхався. А тоді кинувся бігти, тільки п’яти замиготіли.

Ліс порідів. Запах пиріжків став відчутніший. І враз перед ним з’явилася Долина Мумі-тролів з блакитним будиночком, звичним та затишним, як і того дня, коли вони подалися в мандрівку. А вдома Мама спокійно пекла кардамонові пряники.

— Ми вдома! Ми вдома! — галасував Мумі-троль. — Я знав, що все щасливо завершиться! Подивіться-но!

— Он місток, про який ти розповідав, — мовила Хропся. — А ось там, напевно, дерево, по якому можна лазити. Чудова хатинка й чудовий ґанок!

Чмих глянув на сходи ґанку. Кошеняти там не було, воно його не чекало…

На кухні Мама Мумі-троля прикрашала збитими вершками високий багатоярусний торт. Навколо торта гарними шоколадними карлючками було написано: «Моєму любому Мумі-тролеві», а вгорі красувалася цукрова зірка.

Мама Мумі-троля щось собі тихенько насвистувала і час від часу позирала у вікно.

Мумі-тато стурбовано ходив з кімнати в кімнату, потерпаючи від нетерплячки.

— Чому їх так довго немає? Уже майже пів на другу…

— Скоро надійдуть, — вгамовувала його Мама. — Не хвилюйся! Підніми трохи торт, щоб я могла витягнути з-під нього кондитерський папір. Чмихові дамо облизати таріль, він це любить…

Тато зітхнув і підняв торта.

— Не треба було їх відпускати. Але хто ж знав…

У цю мить до хатини увійшов Ондатр і вмостився на дров’яній скрині.

— Як там комета? — поцікавилася Мама.

— Летить щодуху! — похмуро буркнув Ондатр. — Знайшли ви час торти випікати!..

— Може, покуштуєте пиріжка? — запитала Мама Мумі-троля.

— Ta-a, — завагався Ондатр. — Хіба одного, доки чекаємо…

Після третього він сказав:

— Здається, синок пані господині біжить через міст… У дуже строкатій компанії…

— Мумі-троль?! — скрикнула Мама і випустила з лап тортову лопатку просто в смітник. — І ви тільки зараз кажете про це!

Мама чимдуж вискочила надвір, Тато — услід.

— Он наш синочок! А ото Чмих!..

А за ними — купа незнайомих Мамі й Татові істот.

— Як я за тобою скучила! — цокотіла Мама Мумі-троля. — Ходи, я тебе обійму! Які ж бо ви змарнілі та брудні! Я так тішуся… Невже все це насправді!

— Мамусю! Татусю! — захоплено розповідав Мумі-троль. — Я бився з отруйним кущем і переміг! Чах-чах — гілляки на всі боки, залишився сам пеньок!

— Який ти хоробрий! — похвалила Мама. — А це хто?

— Хропся, власне її я врятував від отруйного чортополоху! Ось Хропусь і мій найліпший друг Нюхмумрик. А це — Гемуль, який колекціонує поштові марки.

Усі обмінялися потиском лапок.

— Дуже цікаво, — мовив Тато Мумі-троля. — Колекціонування марок — надзвичайно благородне захоплення.

— Це не захоплення, а мій фах, — буркнув Гемуль, який сьогодні не виспався.

— Он як! — Тато зовсім не образився. — То вам, напевно, буде цікаво поглянути на альбом з марками, якого вчора принесло вітром?

— Що?! — зойкнув Гемуль.

— Справді, так воно й було, — потвердила Мама. — Я виставила надвір дріжджове тісто, щоб воно підросло, а вранці його обліпили бридкі маленькі липкі папірці.

— Липкі папірці… — повторив Гемуль і зблід. — Заклинаю іменем усіх гемулів, де вони? Сподіваюся, ви їх не викинули?

— Підсихають он там, — Мама Мумі-троля показала на білизняну шворку, нап’яту між двома кущами бузку.

Побачивши свій червоний альбом для марок, Гемуль скрикнув від радості і притьмом кинувся до кущів, плутаючись у порваних торочках хламиди.

— Щастить же декому, — Чмихові стало дуже гірко, бо кошеня не прийшло привітати його з поверненням додому. Він докірливо тицьнув лапкою на мисочку з молоком, яка стояла на ґанку: — А молоко скисло…

— Спека всьому виною, — пояснила Мама. — Усе псується в таку спеку. Але інколи воно приходить посьорбати… Любі дітоньки, час попоїсти. Заходьте до хати і привітайтеся з Ондатром.

Чмих залишився в саду. Він плазував попід кущами і кликав кошеня. Шукав у дровітні. Шукав усюди і кликав, кликав…

Однак кошеня не прийшло.

Чмих повернувся на ґанок, де все товариство саме снідало і розмовляло про комету.

— Ондатр каже, що сьогодні увечері вона впаде простісінько на наш городець, — сказала Мама Мумі-троля. — І це саме тоді, коли мені врешті вдалося відчистити овочі від бридкої сизої пилюки… Тож я навіть не прополювала грядки… Невже Всесвіт справді чорний! Це ж ти, Чмиху, з’ясував?

— Звичайно, — трохи повеселів Чмих. — Я все з’ясував… Коли прилетить комета, ми можемо заховатися у моїй печері!

— Почекай! — закричав Хропусь. — З цього приводу треба скликати нараду! Такі рішення не можна приймати зопалу…

— Чому? — здивувалася Хропся. — У нас немає часу на довгі балачки. Перебираємося до печери разом з усім скарбом!

— О! — раптом згадав Чмих. — Ви ще не бачили мого кинджала!

— То, може, перенесемо святковий обід до печери? — запропонував Мумі-троль. — Влаштуємо собі пікнік…

Усі галасували, перебиваючи один одного та вимахуючи лапами, а Чмих необачно перевернув на скатертину склянку з молоком.

Урешті підвівся Ондатр:

— З вами неможливо мати справу! Все це пусті теревені, бо коли прилетить комета, від нас навіть мокрого місця не зостанеться. Я йду в сад, полежу в гамаку і подумаю. Прощавайте, якщо нам не пощастить побачитися знову…

І він пішов собі. На мить усі принишкли, Тато Мумі-троля глибоко зітхнув.

— Не розумію, чому оцей Ондатр так