Пеппі Довгапанчоха - Астрід Ліндгрен
Вона помахала їй своїм крислатим капелюхом і пішла слідом за дамами. Але за хвірткою їхні шляхи розійшлися. Пеппі завернула до своєї вілли, а дами в інший бік. Та за кілька хвилин вони почули позад себе чийсь тупіт. Це їх наздоганяла Пеппі.
— Знаєте, бабуся дуже сумувала, коли Малін пішла від неї. Уявіть собі, якось у вівторок Малін розбила з десяток чашок, тоді зібралася, сіла на пароплав і кудись поїхала. І бабусі довелося добивати посуд самій. А вона, сердешна, не вміла, аж мозолі намуляла собі на руках. Від Малін більше не було чуток. А шкода, така добра була служниця, казала бабуся.
Пеппі вернулася назад, а дами поспішили додому; Коли вони вже відійшли далеченько, то почули голос Пеппі, яка щосили гукала їм навздогін:
— А ще-е Ма-а-лін ні-ко-о-оли не замітала під лі-і-іжками!
ПЕППІ СТАЄ РЯТІВНИЦЕЮ
Якось у неділю після обіду Пеппі сіла відпочити, міркуючи, чи все вона поробила. Томмі й Анніки вона не чекала в гості, бо ті пішли зі своїми татом і мамою до знайомих.
День минув у приємній для неї роботі. Вона встала рано й подала в ліжко панові Нільсонові сніданок — сік і булочки. Мавпочка була така гарна, коли сиділа в голубій нічній сорочечці й тримала обома руками склянку. Потім нагодувала й вичесала коня, а заразом розповіла йому довгу казку про свої морські подорожі. Після того намалювала на шпалерах у вітальні картину — огрядну даму в червоній сукні й чорному капелюшку. В одній руці дама тримала квітку, а в другій — здохлого пацюка. Пеппі дуже сподобалось її малювання. Воно так прикрасило кімнату. Намилувавшись картиною, вона сіла біля комода й заходилася перебирати в шухлядах свої скарби — пташині яйця й черепашки, згадуючи всі ті дивовижні місця, де вони з татом збирали ці чудесні речі, та цікаві крамнички по цілому світі, де вони купували їх. Потім спробувала навчити пана Нільсона танцювати твіст, але той не захотів. Пеппі поміркувала, чи не навчити танцювати коня, але натомість залізла в ящик, де лежали дрова, і закрилася лядою. Вона уявила собі, що вона сардина, а ящик — консервна бляшанка, проте їй швидко набридло так гратися, бо не було Томмі й Анніки, з яких також могли б вийти сардини.
Так і захопив її вечір. Вона притиснулась кирпатим носиком до шибки й задивилася в осінні сутінки. Враз вона згадала, що вже кілька днів не їздила верхи, й вирішила негайно надолужити прогаяне. День був приємний, хай він приємно й закінчиться. Вона надягла свого великого капелюха, покликала пана Нільсона, що грався в кутку скляними кульками, осідлала коня, винесла його з веранди, і вони рушили з двору: пан Нільсон верхи на Пеппі, а Пеппі верхи на коні.
Було холоднувато, вулиці підмерзли, і кінські копита цокали так гучно, що аж луна котилася. Пан Нільсон сидів на плечі в Пеппі й на ходу намагався хапати гілки дерев у садках, які вони поминали. Але Пеппі мчала так швидко, що він не встигав хапати їх. Навпаки, кілька разів гілки самі його хапали й боляче били по вухах. Йому навіть довелося притримувати брилика, щоб він не впав з голови.
Пеппі мчала тісними вуличками містечка, і люди злякано сахалися, даючи їй дорогу.
Звичайно, в тому містечку був ринок. Навколо ринку стояли невисока ратуша, пофарбована в жовтий колір, і гарні старовинні будинки, серед яких височів недавно побудований триповерховий дім. Усі називали його хмарочосом, бо він був найвищий у містечку.
Містечко, здавалося, мирно й спокійно дрімало в недільному присмерку. Та раптом тишу пронизав різкий крик:
— У хмарочосі пожежа! Пожежа!
І звідусіль на ринок кинулись переполохані люди. Вулицями, страхітливо сигналячи, промчала пожежна машина. Містечкові діти, яким спершу здавалося, що дивитися на пожежу весело, почали плакати — вони боялися, що загоряться і їхні будинки. На ринку зібралося стільки людей, що поліції довелось відштовхувати їх. Коли над'їхала пожежна машина, з вікон хмарочоса бухкало полум'я, а пожежників огортав дим, на них сипалися снопи іскор, коли вони мужньо пробували загасити пожежу.
Горіти почало знизу, і вогонь швидко дерся вгору. Раптом люди, що стояли на ринку, похололи зі страху: вони помітили, як у вікні мансарди під самим дахом майнула дитяча рука, розчинила його, і звідти виглянуло двоє хлопчиків. Більшенький із них крикнув:
— Ми не можемо вийти, бо хтось розіклав багаття на сходах!
Він мав десь років п'ять, а його братик — три. Їхня мати кудись пішла й лишила їх удома самих.
Люди на ринку захвилювалися, декотрі почали плакати. Начальник пожежників безпорадно розвів руками. На машині, звичайно, була драбина, але вона не сягала так високо. А зайти в будинок сходами вже не можна було. Людей охопив розпач, коли вони збагнули, що діти можуть згоріти. Адже за кілька хвилин полум'я мало перекинутись і на мансарду. Бідолашні діти стояли біля вікна і плакали.
Серед натовпу була й Пеппі. Не злазячи з коня, вона якийсь час зацікавлено дивилася на пожежну машину, прикидаючи, чи не купити й собі таку. Машина сподобалась їй тим, що була яскраво-червона і що так страхітливо сигналила, коли їхала вулицями. Потім Пеппі перевела погляд на тріскуче полум'я й пошкодувала, що іскри не долітають до неї. Звівши очі ще вище, вона помітила й хлопчиків і здивувалася, що вони такі перелякані. Пеппі ніяк не могла зрозуміти, чому їм не подобається вогонь, тому запитала тих, хто стояв біля неї:
— Чого ті хлопчики так ревуть?
Спершу у відповідь почулося ще голосніше схлипування, та врешті якийсь огрядний добродій сказав:
— А як ти думаєш? Хіба ти б не ревла, якби сама опинилася там і не могла злізти?
— Я ніколи не реву, — мовила Пеппі. — Та якщо вони не можуть злізти, чому їм ніхто не допоможе?
— Тому що нема як, — відповів огрядний добродій.
Пеппі хвилину подумала, тоді спитала:
— Хіба не можна принести сюди довгу мотузку?
— А яка з неї користь? Такі малі діти самі нею не спустяться. Та й як ту мотузку їм подати?
— Я подам, мені не первина, — спокійно відповіла Пеппі. — Несіть швидше мотузку.
Ніхто не повірив, що Пеппі зможе щось зробити, але все-таки їй принесли мотузку.
На розі триповерхового будинку росло високе дерево, і його крона була на одному рівні з вікном мансарди, але метрів на три не досягала до нього. І стовбур був гладенький, без жодного сучка.