Мауглі - Редьярд Джозеф Кіплінг

Мауглі, нудьгуючи, погоджувався. Він заплющував очі та говорив:

— Так, так, — особливо коли вони чіплялися до нього із запитаннями, тим паче, що в нього голова йшла обертом від цього безладу. «Чи не Табакі перекусав їх, — думав він, — і вони всі збожеволіли? Схоже, мавпи сказилися. Хіба вони ніколи не сплять? Ось скоро хмарка закриє місяць. Якщо темрява триватиме досить довго, то я спробую вислизнути від них. Шкода, що я так втомився».

Саме цієї хмарки чекали й наші двоє друзів, які залягли в ямі неподалік від стіни. Багіра й Каа добре знали, яка небезпечна зустріч з численною зграєю мавп, і тому не хотіли ризикувати й нападати на них. Бандар-Ліг розпочинають бій лише тоді, коли їх сотня на одного, і в Джунглях знайдеться небагато мисливців, які б наважилися битися за таких умов.

— Я піду до західної стіни, — прошипів Каа, — і швидко спущуся звідти просто до них. Вони не наважаться кинутися мені на спину, навіть якби їх була сила-силенна, але про всяк випадок…

— Чудово, — перервала його Багіра. — Якби ж тут був Балу! Але так чи інак ми повинні діяти. Тільки-но ця хмара закриє місяць, я стрибну на терасу. Вони, здається, влаштували там навколо Мауглі якусь нараду.

— Щасливого полювання, — сказав Каа і поліз до західної стіни.

Вона була зруйнована менше за інші, тому пітон згаяв деякий час на те, щоб відшукати собі між камінням достатньо широкий отвір. Хмара закрила місяць, і коли Мауглі чекав наступної більшої хмари, щоб спробувати втекти, він почув на терасі знайомі легкі кроки Багіри. Чорна пантера вбігла на терасу майже без шуму й почала завдавати ударів лапами на всі боки, вкладаючи мавп, що оточили хлопчика щільними рядами. Все зникло у витті страху й люті, а Багіра звивалася, стрибала, качалася серед мавп, збиваючи їх із ніг. Раптом якась із них закричала: «Вона одна! Вона одна! Вбити її, вбити!» І звірі щільно обліпили Багіру, кусаючись і дряпаючись. Тим часом п’ять чи шість мавп, підхопивши Мауглі, потягли його вгору, на дах літнього палацу й пхнули там в отвір зруйнованої бані. Звичайна людина, падаючи з такої височини, мабуть, розбилася б, адже до камінної підлоги було футів з п’ятнадцять, але хлопчик пройшов у Балу хорошу школу і знав, як потрібно падати, тому неушкоджений став на ноги.

— Ну, залишайся тут, — крикнули йому згори мавпи, — поки ми не розправимось із твоїми друзями, а потім продовжимо гратися, якщо Отруйне Плем’я залишить тебе в живих.

— Ви і я однієї крові, — поквапився Мауглі прошипіти по-зміїному, щойно торкнувся ногами підлоги. В Індії будь-які руїни раніше чи пізніше стають притулком для змій, і літній палац кишів кобрами. Навколо хлопчика плазували змії, він чув їхній шерех і шипіння. Для певності він ще раз повторив свій заклик до Зміїного Племені.

— Чудово, чудово! Заспокойтеся всі й опустіть свої каптури! — пролунали в темряві голоси. — Намагайся стояти рівно, Маленький Брате, бо можеш придавити нас.

Мауглі стояв спокійно, дивлячись крізь діряву стіну й прислухаючись до звуків бою, що кипів навколо чорної пантери: вищання, крики, лайка, хрипле, важке дихання Багіри та глухі удари й борсання, коли хмари мавп обліплювали її. Вперше пантера билася, захищаючи своє життя.

«Балу має бути десь тут. Багіра не могла прийти одна», — думав хлопчик. Він закричав щосили:

— До водойм, Багіро! Продирайся до водойм! Стрибай у воду!

Багіра почула цей крик, з якого вона зрозуміла, що Мауглі неушкоджений, і це додало їй нових сил. Вона почала прокладати собі дорогу через щільну юрбу мавп, просуваючись до водойми крок за кроком і мовчки завдаючи ударів. Цієї хвилини з боку напіврозваленої стіни, що виходила на Джунглі, пролунав войовничий рев Балу. Старий ведмідь зробив усе, що міг, але не встиг раніше.

— Багіро, — ревів він. — Я тут, я лізу на стіну! Я поспішаю. Прокляття, каміння сиплеться під ногами! Тримайся, Багіро! Зачекай, я зараз прийду! О, клятий Бандар-Ліг!

Щойно він, важко дихаючи, з’явився на терасі, як одразу зник із головою в купі мавп, що обліпили його. Але ведмідь не розгубився і, звівшись на задні лапи, почав передніми згрібати стільки мавп, скільки міг ухопити. Після цього не було чутно нічого, крім рівномірних неквапливих глухих звуків — бац, бац, бац, — схожих на удари лопастей водяного колеса. Скоро Мауглі почув плюскіт води і зрозумів, що Багіра нарешті вже біля ставка, де вона була в безпеці. Пантера ледь переводила подих від утоми й лежала у воді, висунувши на поверхню лише голову. А мавпи оточили ставок щільними рядами. Вони стояли на сходинках просто біля води, стрибали від люті, готові були кинутися на неї з усіх боків, якби вона надумала вийти на допомогу Балу.

Багіра згадала, що у водоймі мають бути змії. Безмежно втомлена, вона вирішила пересилити себе й звернутися до їхнього племені:

— Ви і я однієї крові, — прошипіла вона, вирішивши, що Каа в останню хвилину злякався і втік. Навіть Балу, напівроздушений мавпами, що насіли на нього, гикнув від здивування, коли почув, що чорна пантера прохає про допомогу.

Але Каа не обманув своїх друзів. Він тільки-но зміг прокласти собі шлях через західну стіну. Каа сповзав униз, обережно посуваючи вперед кожний фут свого довгого тіла; він використовував найменші нерівності, щоб укласти зручніше свої кільця.

Увесь час, поки Балу бився, а Багіра сиділа у воді серед виття мавп, кажан Манг гасав по всіх усюдах, розносячи звістку про велику битву в Джунглях. Шум бою долинув і до дикого слона Гаті, який почав трубити у хобот і розбудив Мавпячі Племена навіть у віддалених куточках.

Нові натовпи мавп помчали повітряними дорогами на допомогу своїм братам в Холодній Балці. Прокинулися на багато миль навколо і денні птахи, налякані галасом.

Цієї миті на терасу, де Балу