Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг
- Авжеж, - Дамблдор пришвидшив темп, і вони вбігли в непроглядну темряву.
- Він поводиться ненормально, - розповідав Гаррі біжучи. - Здається, він не розуміє, де перебуває. Постійно говорить так, наче звертається до Персі Візлі, а тоді його перемикає і він починає бубоніти, що хоче побачитися з вами... Я залишив його з Віктором Крумом.
- З Крумом? - різко вимовив Дамблдор і пришвидшив крок. - Не знаєш, чи ще хтось бачив містера Кравча?
- Ні, - сказав Гаррі. - Ми з Крумом розмовляли. Містер Беґмен якраз закінчив розповідати нам про третє завдання, ми трохи відстали, а потім побачили, що з лісу виходить містер Кравч...
- Де вони? - спитав Дамблдор, коли з темряви виринула бобатонська карета.
- Отам, - Гаррі вийшов уперед, щоб показувати Дамблдорові стежку поміж дерев. Він більше не чув голосу Кравча, але знав, куди йти. Це було недалечко від бобатонської карети... десь тут...
- Вікторе! - погукав Гаррі.
Ніхто не відповідав.
- Вони були тут, - сказав Гаррі. - Вони точно були десь тут...
- Лумос, - Дамблдор засвітив чарівну паличку й підняв її догори.
Вузький промінь світла перебігав з дерева на дерево й освітлював землю. І раптом упав на чиїсь ноги.
Гаррі з Дамблдором кинулися вперед. Крум лежав непритомний. Навколо не було й сліду містера Кравча. Дамблдор присів біля Крума й обережно підняв йому повіку.
- Його оглушили, - тихо сказав він, роззираючись. Схожі на півмісяці окуляри поблискували у світлі чарівної палички.
- Може, я когось покличу? - спитав Гаррі. - Мадам Помфрі?
- Ні, - швидко сказав Дамблдор. - Залишайся тут.
Він підняв чарівну паличку й націлив її в напрямку Геґрідової хатини. Гаррі помітив, як щось срібне вилетіло з кінчика палички і майнуло поміж дерев, неначе примарний птах. Дамблдор знову нахилився над Крумом, доторкнувся до нього паличкою й сказав:
- Розсійчари!
Крум розплющив очі. Вигляд у нього був очманілий. Побачивши Дамблдора, він спробував сісти, але той поклав руку йому на плече і змусив лягти.
- Він на мене кидатися! - пробелькотів Крум, приклавши до голови руку. - Старий псих напасти на мене! Я дивитися, куди піти Поттер, а він напасти ззадо!
- Полеж, - сказав Дамблдор.
До них долинуло гупання кроків і незабаром з'явився захеканий Геґрід з арбалетом та з Ікланем.
- Пане професоре! - вигукнув він. Його очі розширилися. - Гаррі!.. Що си стало?..
- Геґріде, треба, щоб ти привів професора Каркарофа, - сказав Дамблдор. - На його учня напали. Як приведеш, повідом професора Муді...
- Без потреби, Дамблдоре, - пролунало хрипке гарчання. - Я вже тут. - Муді шкутильгав до них, спираючись на костур і присвічуючи собі чарівною паличкою.
- Клята нога, - сердито буркнув він. - Я був би тут скоріше... що сталося? Снейп казав щось про Кравча...
- Про Кравча? - сполотнів Геґрід.
- Геґріде, прошу привести Каркарофа! - перебив Дамблдор.
- А, так... зара' приведу, пане професоре, - сказав Геґрід, розвернувся й зник поміж темних дерев. Іклань побіг за ним.
- Мені не відомо, де Барті Кравч, - сказав Дамблдор до Муді, - але його необхідно знайти.
- Я тільки «за», - прогарчав Дикозор і, виставивши вперед чарівну паличку, пошкутильгав у ліс.
Ні Дамблдор, ні Гаррі більше не промовили й слова, доки не почули характерних звуків наближення Геґріда з Ікланем. Блідий і схвильований, Каркароф ішов з ними. На його плечах вилискувало сріблясте хутро.
- Що це таке? - закричав він, коли побачив на землі Крума, а поряд - Гаррі та Дамблдора. - Що відбувається?
- На мене напасти! - сказав Крум, знову сідаючи й потираючи голову. - Містер Кравч чи як там його називато...
- Кравч на тебе напав? На тебе напав Кравч? Суддя турніру?
- Ігорку - почав Дамблдор, та Каркароф випростався, судомно вчепився в своє хутро і аж посинів.
- Це зрада! - заревів він, тицяючи в Дамблдора. - Це змова! Ви з вашим Міністерством магії заманили мене сюди під фальшивим приводом! Це не справжній турнір! Спершу ви запхали в нього Поттера, хоч йому й замало років! Тепер ваш друг з міністерства намагається здихатися мого чемпіона! В усій цій справі ніяк не обійшлося без корупції та подвійної гри, головну роль у якій відіграєте ви, Дамблдоре, з усіма вашими балачками про відновлення міжнародних чарівницьких зв'язків, про стирання відмінностей між нами... Ось що я думаю про вас!
І Каркароф плюнув Дамблдорові під ноги. Геґрід схопив його за хутро, підняв угору і вдарив об найближче дерево.
- Прошу си вибачити! - гаркнув він, поки Каркароф хапав ротом повітря й махав ногами, адже Геґрід своєю масивною долонею стис йому горло.
- Геґріде, ні! - крикнув Дамблдор. Його очі спалахнули.
Геґрід забрав руку, що притискала Каркарофа до дерева. Той сповз додолу й безформною брилою гепнувся на коріння. Дрібні гілочки й листочки посипалися йому на голову.
- Будь ласкавий, Геґріде, проведи Гаррі до замку, - суворо наказав Дамблдор.
Тяжко дихаючи, Геґрід зміряв Каркарофа сердитим поглядом.
- Мо', директоре, я краще си лишу тут...
- Геґріде, ти відведеш Гаррі до школи, - твердо повторив Дамблдор. - Аж до ґрифіндорської вежі. А тебе, Гаррі, я попрошу залишатися там. Хоч би як тобі хотілося щось зробити, хоч би як хотілося вислати сову - все це зачекає до ранку. Ти мене зрозумів?
- Е-е-е... так, - кивнув Гаррі, вражено дивлячись на нього. Як Дамблдор довідався, що саме цієї миті він думав, що треба відіслати до Сіріуса Левконію з повідомленням про останні події?
- Директоре, я лишу з вами Ікланя, - Геґрід усе ще загрозливо позирав на Каркарофа, що лежав під деревом, заплутавшись у хутрі і в корінні. - Будь тутка, Ікланю.
Вони мовчки проминули бобатонську карету і попрямували до замку.
- Як він си насмілив, - загримів Геґрід, коли вони проминули озеро. - Як він си насмілив звинуватити Дамблдора? Казати, що Дамблдор робив усі тоті речі! Що Дамблдор хтів, аби ти зайняв перше місце в турнірі! Не знаю, коли я й видів, аби Дамблдор так си хвилював, аби так прагнув зробити всьо файно, як на турнірі... А ти! - раптом сердито сказав він Гаррі, який, глянувши на свого кремезного друга, відступив назад. - Що ти робив тамка з тим Крумом? Він же з Дурмстренґу, Гаррі! Міг на місці тебе й заклясти, хіба нє? Чи Муді тебе ніц не навчив? Тілько уяви, шо могло си стати...
- Крум не поганий! - захитав головою Гаррі, коли вони піднімалися сходами