Українська література » Дитячі книги » Сто років тому вперед - Кір Буличів

Сто років тому вперед - Кір Буличів

Читаємо онлайн Сто років тому вперед - Кір Буличів
хтось зараз іде до Колі Наумова додому і бере там мієлофон, — докинула Мила Руткевич. — І я гадаю, що найкраще піти Алісі з Фімою. Аліса відрізнить свій апарат, а Фіма може сказати батькам, що вони прийшли на прохання Колі.

— А коли ми знайдемо апарат, — спитав Фіма, — що тоді робити?

Всі замовкли. Дивилися на Алісу.

Аліса не зрозуміла, чому на неї дивляться. Тоді Мила Руткевич пояснила:

— Ми розуміємо, що Алісі треба повертатися додому. І якнайскоріше. Тільки-но знайдете машинку, нехай Аліса йде в ту квартиру, де машина часу. Фіма їй покаже.

— А вона без ключа не потрапить…

— Придумаєш що-небудь, аби Колина мама його віддала, — сказала Катя Михайлова. — Ти ж метикуватий. Віддай раз у житті свій талант на користь народу. Проведеш Алісу — і негайно назад…

Юлька відчула, як у неї перехопило дихання. Як же так, одразу… Юлька хотіла сказати, що треба б зайти до Грибкових, попрощатися, а то Марія Михайлівна переживатиме…

Лариса простягла руку й сказала:

— До побачення, Алісо. Дуже приємно було познайомитися.

І тоді Аліса заговорила злим голосом:

— Ви що, всі з глузду з’їхали, чи що? Ви хочете, щоб я втекла до себе, а ви без мене Колю виручати будете? Ви що ж, мене за людину не маєте? Гадаєте, що я схоплю мієлофон і втечу, прощавайте? Отже, вам можна всі справи кинути й бігти мені на допомогу, а я паршива егоїстка?

В Аліси навіть сльози з’явились на очах. Хоч вона, звичайно, не плакала…

У Юльки з серця спав камінь. Вона так боялася, що Аліса послухає розумну Руткевич і піде назовсім… хоч вона, Юлька, звісно, й слова б не сказала.

Всі мовчали. Стало ніяково, наче вони запропонували Алісі щось недобре. Хоча, якщо подумати, Мила міркувала слушно. З розумної точки зору.

Першою заговорила Катя Михайлова:

— Аліса має рацію. Якщо вона стільки часу цю машину шукала, можна й зачекати. А Аліса нам потрібна. Вона як спортсменка може забратися, куди ніхто з нас не зможе. І вона цих піратів добре знає. Їх же теж, мабуть, не варто тут лишати.

— Ой, не варто! — озвалася Лариса. — Ой, не варто! А я вже хотіла з Алісою прощатися…

Юлька глибоко зітхнула й побачила, що в неї розкритий портфель. Навіщо ж вона його розкрила? Ну звісно, вона ж хотіла пошукати шоколадку для цієї ненажери Лариси. Юлька запустила руку в портфель і замість шоколадки намацала важкий згорток.

— Що це таке? — спитала вона, витягаючи його.

Згорток був об’ємистий, ніби в нього було загорнуто буханець хліба. Він був у газеті.

Юлька зашурхотіла газетою, розгортаючи пакунок. Всередині лежала чорна сумка.

— Оце то так! — вигукнула Аліса.

— Що? Що сталося? Що-небудь страшне? — спитала Лариса. — Адже це не шоколад!

— Ні, — відповіла Аліса, — Це мієлофон.

Розділ XXII
ПОШУКИ

— Через нього ти до нас і приїхала? — спитала Катя Михайлова.

— Він зовсім нецікавий, — сказала Лариса.

Аліса розкрутила провід, уставила в вухо навушничок, натиснула на червону кнопку на кришці. Зачекала, натисла другу кнопку й стала повертати коліщатко.

Потім ураз засміялася.

— Ти чого? — спитала Юлька.

— Працює, — відповіла Аліса. — Усе гаразд.

— А чому засміялася?

— Тому що Лариса думає, чи будеш ти шукати шоколадку в сумці чи забула про неї.

— Дурниці! — випалила Лариса й почервоніла як варений рак. — Я й не думала про шоколад. І взагалі я вже не голодна. Це не апарат, а суцільний обман.

Але всі реготіли так, що Фіма Корольов упав із лавки. Всі знали, хто каже правду.

— А звідкіля ж він у сумці? — спитала Мила Руткевич, зачекавши, поки інші заспокояться. — Хтось же мав його туди покласти.

— Я бачила, — мовила Лариса. — Але не здогадалась. Іще перед уроками Коля Наумов підходив до Юльчиного столу й щось там робив. Я його спитала: «Ти що, записку підкладаєш, закохався?» А він мені так грубо відповів, що я відразу про це забула.

Акуратна Катя Михайлова складала газету, в яку був загорнутий апарат.

— Дивіться, записка, — зойкнула вона.

— Дай сюди, — сказала Аліса. Вона взяла записку й прочитала її вголос: — «Ти все одно уже все знаєш або скоро взнаєш. Якщо ти вважаєш; що винуватий і заслуговую кари, я не буду сперечатися. Але даю чесне слово, що я не хотів брати цього приладу, а хотів урятувати його від бандитів. Пробач за затримку. Шкода, що ти не можеш залишитися з нами». І все, — закінчила Аліса.

— А підпис? — запитала Мила.

— Нема ніякого підпису.

— Це його рука, — підтвердив Фіма Корольов, заглядаючи ззаду. — Я його руку знаю.

— От і все, — сказала Катя Михайлова. — Можеш вертатися додому, Алісо.

Аліса нічого не відповіла.

— Що йому варто було вернути апарат хоч би вчора? — зітхнула Мила Руткевич.

— Все-таки хлопці в нас розумом не відзначаються, — зауважила Лариса. — Ховати чужу річ, а потім підсовувати її в чужі сумки! Дитячий садок якийсь,

Відгуки про книгу Сто років тому вперед - Кір Буличів (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: