П'ятнадцятирічний капітан - Жюль Верн

– Безсумнівно! – вклонившись, відповів капітан Халл.

– Одного разу його страшенно покусав москіт. Але Франклін тільки дмухнув проганяючи комаху й чемно сказав: «Будь ласка, йдіть. Світ достатньо великий для нас обох!»

– Ах так! – промовив капітан Халл.

– Так, шановний!

– А чи знаєте ви, містере Бенедикт, – зауважив капітан Халл, – що інша людина сказала це, набагато раніше за Франкліна?

– Інша?

– Так. Його звали дядечко Тобі.

– Він хто? Ентомолог? – жваво запитав кузен Бенедикт.

– Ні, стернівський дядечко Тобі[21] не був ентомологом, хоча це не завадило йому без зайвої чемності сказати мусі, яка дзижчала коло його носа: «Забирайся, бідолаха! Світ великий, ми можемо жити не заважаючи один одному».

– Молодець цей дядечко Тобі! – вигукнув кузен Бенедикт. – Він уже помер?

– Думаю, так, – з незворушним обличчям відповів капітан Халл, – оскільки він ніколи не існував.

І всі засміялися, дивлячись на кузена Бенедикта.

Такі дружні бесіди допомагали коротати довгі години тривалого плавання. Зрозуміло, що в присутності кузена Бенедикта розмова весь час оберталась навколо питань ентомологічної науки.

Весь час море було спокійне, слабкий вітерець ледь надував вітрила шхуни, і «Пілігрим» майже не рухався на схід. Капітан Халл нетерпляче чекав, коли ж судно нарешті досягне тих місць, де дують справжні вітри.

Треба сказати, що кузен Бенедикт намагався посвятити Діка Сенда в таємниці ентомології. Але коли юнак ухилився від цієї честі, вчений, за відсутності кращого, почав читати лекції неграм. Справа закінчилась тим, що Том, Бат, Остін та Актеон стали тікати від кузена Бенедикта, як тільки він з’являвся на палубі. Поважному ентомологу доводилось задовольнятися тільки одним слухачем – Геркулесом, у якого він виявив вроджену здатність відрізняти паразитів від щетинохвостих.

Велетень негр тепер жив у світі жуків-кожоїдів, турунів, коваликів, рогачів, жуків мертвоїдів, довгоносиків, гнойовиків, сонечок, короїдів, хрущів, зернівок. Він дослідив усю колекцію кузена Бенедикта, який тремтів, коли бачив своїх крихких комах в товстих і міцних, наче лещата, пальцях Геркулеса. Але дивлячись, як велетень-учень уважно слухає лекції, професор вирішив заради нього ризикнути своїми скарбами.

В той час як кузен Бенедикт займався з Геркулесом, місіс Уелдон вчила читанню та письму маленького Джека, а його друг, Дік Сенд, знайомив його з основами арифметики.

П’ятирічній дитині легше запам’ятовувати, коли уроки схожі на цікаву гру. Місіс Уелдон вчила Джека читати не за букварем, а за допомогою дерев’яних кубиків, на яких були намальовані великі червоні літери. Малюк був у захваті від того, що літери поєднувалися у слова. Спочатку мати складала якесь слово, потім змішавши кубики, пропонувала Джеку самому скласти те саме слово.

Хлопчику подобалось вчитись у такій спосіб. Щодня він вовтузився зі своїми кубиками в каюті або на палубі, спочатку складаючи слова, а потім змішуючи всі літери алфавіту. Ця гра стала причиною події, настільки надзвичайної й несподіваної, що про неї варто розповісти детальніше.

Сталося це ранком 9 лютого.

Лежачи на палубі, Джек складав з кубиків якесь слово; старий Том мусив знову скласти це слово, після того, як хлопчик змішає кубики. Дотримуючись правил гри, Том закрив очі долонею, аби не бачити яке слово складає Джек.

Набір кубиків складався з великих і малих літер та з цифр: таким чином, ця гра була посібником для навчання не лише читанню, але й рахуванню. Джек складав кубики рядком, а потім, насупивши брови, обирав потрібні йому для того, щоб скласти слова. Хлопчик так захопився цією нелегкою роботою, що не звертав уваги, на Дінго, який крутився коло нього. Раптом собака завмер на місці, вирячившись на один з кубиків. Потім підняв праву лапу, завертів хвостом, схопив в зуби кубик, відбіг в бік і поклав його на палубу.

На кубику була намальована велика літера «С».

– Дінго, віддай! – крикнув хлопчик, перелякавшись, що собака розгризе кубик.

Але Дінго повернувся, узяв ще один кубик і поклав його поряд з першим.

На другому кубику була намальована велика «В».

Джек закричав.

Зачувши його прибігли місіс Уелдон, капітан Халл і Дік Сенд, яки саме в той час гуляли по палубі.

Джек розповів їм про те, що сталося.

Дінго розрізняє літери! Дінго вміє читати! Так, так! Джек бачив це на власні очі.

Дік Сенд хотів повернути кубики Джеку, але Дінго зустрів його гарчанням.

Проте юнак підняв кубики і повернув їх на своє місце. Дінго знов кинувся до кубиків, знов вибрав ті ж самі літери і відніс їх в бік. Цього разу він притиснув кубики лапами, ясно даючи зрозуміти, що не має наміру їх віддавати. Інші літери для нього наче не існували.

– Дивно! – скликнула місіс Уелдон.

– Дійсно, дуже дивно, – сказав капітан Халл, пильно дивлячись на кубики.

– С, В, – прочитала місіс Уелдон.

– С, В, – повторив капітан Халл. – Такі ж самі літери, що і на нашийнику Дінго! – Том, Ви здається, казали, що цей собака лише з недавніх пір належав капітанові «Вальдека»? – несподівано озвався він до старого негра.

– Так, пане. Дінго потрапив на «Вальдек» лише два роки тому.

– І Ви кажете, що капітан «Вальдека» знайшов його на західному узбережжі Африки?

– Так, пане, біля гірла Конго. Я багато разів чув, як капітан «Вальдека» говорив про це.

– Отже ніхто не знає кому раніше належав Дінго і як він потрапив до Африки?

– Ніхто, капітане. Адже з собаками важче, ніж з покинутими дітьми: документів немає, а розповісти вони нічого не можуть.

Капітан Халл замовк і задумався.

– Хіба ці дві літери говорят, Вам про що-небудь, капітане? – запитала через хвилину місіс Уелдон.

– Так, місіс Уелдон. Вони наводять мене на думку… А, втім, можливо це просто випадковий збіг.

– Який?

– Можливо в цих літерах є сенс і вони допоможуть з’ясувати долю одного відважного мандрівника.

– Не розумію. Що ви цим хочете сказати?

– Зараз поясню, місіс Уелдон. У тисяча вісімсот сімдесят першому році, тобто два роки тому, один мандрівник-француз, за ініціативою Паризького географічного товариства, вирушив в Африку аби спробувати перетнути континент із заходу на схід. Експедиція повинна була розпочатися біля гирла