Півник – золотий гребінець - російська казка
Жили собі котик, дрізд і півник – золотий гребінець. Жили вони в лісі, в хатинці. Котик і дрізд ходили до лісу по дрова, а півника самого лишали.
Ідуть – суворо наказують:
– Ми підемо далеко, а ти лишайся домувати, та голосу не подавай; коли прийде лисиця, у віконце не виглядай.
Пронюхала лисиця, що котика і дрозда вдома немає, прибігла до хатинки, сіла під віконце й заспівала:
Півнику, півнику,
Золотий гребенику,
Масляна голівонька,
Шовкова борідонька,
Визирни в віконце,
Почастую пшóнцем.
Півник і виставив голівоньку у віконце. Лисиця схопила його в кігті, понесла до своєї нори. Закричав півник:
Несе мене лисиця —
За ліси-темниці,
За прудкії ріки,
За високі гори…
Кіт, дрізд, порятуйте мене!
Котик і дрізд почули, кинулись наздоганяти лисицю й відібрали півника.
Наступного разу котик і дрізд пішли до лісу дрова рубати й знову наказали:
– Ну, тепер, півнику, не визирай у віконце, ми ще далі підемо, не почуємо твого голосу.
Вони пішли, а лисиця знову прибігла під хатину й заспівала:
Півнику, півнику,
Золотий гребенику,
Масляна голівонька,
Шовкова борідонька,
Визирни в віконце,
Почастую пшóнцем.
Півник сидить мовчки. А лисиця знову:
Ішли жниці,
Розсипали пшеницю,
Кури клюють,
Півням не дають…
Півник і виставив голову в віконце:
– Ко-ко-ко! Як не дають?!
Лисиця схопила його в кігті, понесла до своєї нори. Закричав півник:
Несе мене лисиця —
За ліси-темниці,
За прудкії ріки,
За високі гори…
Кіт, дрізд, порятуйте мене!
Котик і дрізд почули, кинулися наздоганяти лисицю. Кіт біжить, дрізд летить… Догнали лисицю – кіт дере, дрізд клює, й відняли півника.
Скоро чи ні, зібралися котик і дрізд до лісу дрова рубати. Йдучи, суворо наказали півнику:
– Не слухай лисицю, не виглядай у віконце, ми ще далі підемо, не почуємо твого голосу.
І пішли котик і дрізд далеко в ліс дрова рубати. А лисиця – тут як тут: сіла під віконце і співає:
Півнику, півнику,
Золотий гребенику,
Масляна голівонька,
Шовкова борідонька,
Визирни в віконце,
Почастую пшóнцем.
Півник сидить мовчки. А лисиця – знову:
Ішли жниці,
Розсипали пшеницю,
Кури клюють,
Півням не дають…
Півник усе мовчить. А лисиця – знову:
Діти бігли,
Горіхів насипали,
Кури клюють,
Півням не дають…
Півник і вистромив голову в віконце:
– Ко-ко-ко! Як не дають?!
Лисиця схопила його в кігті міцно, понесла до своєї нори, за темні ліси, за прудкі ріки, за високі гори…
Хоч скільки півник кричав, кликав – котик і дрізд не почули його. А коли повернулись додому – півника нема.
Побігли котик і дрізд по лисичих слідах. Кіт біжить, дрізд летить. Прибігли до лисичої нори. Котик настроїв гусла і почав тренькати:
Трень-брень, гуслонька,
Золотії струноньки…
Чи вдома лисичка-кумонька,
Чи у своїй теплій нірочці?
Лисиця слухала-слухала і думає: «Дай-но гляну – хто так хороше на гуслах грає, солодко наспівує».
Узяла й вилізла з нори. Кіт і дрізд її схопили – і ну бити-лупцювати. Били, поки вона п’ятами не накивала.
Взяли вони півника, посадили в кошик і понесли додому. І відтоді стали жити-поживати, і нині живуть.
