Сігуте - литовська казка
Жив собі брат, і була в нього сестра Сігуте. То була гарна-прегарна дівчина. Мали вони злу мачуху, а самі й не знали, що вона відьма. І була в тієї відьми рідна дочка – бридка, нечупара, недотепа.
Раз Довелося братові поїхати на війну в далекі краї. Залишилася його сестра з мачухою одна жити. Стала мачуха поїдом їсти свою пасербицю, тяжко над нею знущатися. Сігуте робила найгіршу роботу по хазяйству, а влітку пасла худобу.
Мачуха й за людину не мала Сігуте: дівчина і їла, й спала разом з худобою у повітці. Сігуте завжди ходила з порепаними руками й ногами, замурзана, в лахмітті. А мачушина дочка сиділа на покуті, ніби гостя якась, наряджена, розцяцькована й нічогісінько не робила.
А в тому дворі була чорна собачка й чорна корівка. Обидві вони уміли розмовляти, бо давно-давно, кажуть, і тварини розмовляли. Вдома Сігуте завжди балакала з собачкою, а коли йшла доїти,– з корівкою. Отак, бувало, стане говорити то з тією, то з тією та й забуде про свою роботу. І за це мачуха на неї гнівалася. Мачусі все здавалося, що Сігуте не працює, а тільки байдики б’є.
Одного разу, коли Сігуте збиралася гнати худобу, відьма звеліла їй скинути сорочку, дала кужіль льону й грубим голосом наказала:
Пряжі напрядеш,
Полотна натчеш,
Сорочку пошиєш –
Тоді і надінеш.
Що ж мала Сігуте робити? Скинула вона сорочку, взяла кужіль льону і, плачучи, погнала худобу пасти в ліс. Пригнала на пасовище, обняла чорну корівку за шию й стала так гірко плакати та побиватися, що, здається, серце от-от розірветься.
Коли ж вона на ту сорочку собі напряде? Шкода стало корівці Сігуте, от вона їй і каже тоненьким голоском:
Ой, Сігуте-пастушечко,
Не плач, не ридай –
Витчу тобі сорочечку,
Гарну, як розмай!
Ухопила корова губами кужіль льону, проковтнула, а через якусь годину одригнула гарну полотняну сорочечку. Зраділа Сігуте – дякує та цілує корівку.
Як пригнала Сігуте череду ввечері, побачила відьма, що в неї така білісінька сорочка, й закортіло їй дізнатися, як це вона зуміла таку гарну собі сорочечку випрясти. На другий день, коли Сігуте зібралася гнати череду, відьма знову наказує їй сорочку скинути.
Дала кужіль льону і каже:
Пряжі напрядеш,
Полотна натчеш,
Сорочку пошиєш –
Тоді й надінеш.
Не встигла Сігуте вигнати худобу, а відьма уже й послала свою дочку, гцоб та вислідила, як вона прястиме собі на сорочку.
Відьмина дочка заховалася за деревом і все побачила: і як Сігуте, обійнявши корову за шию, плакала, як корова кужіль льону проковтнула і як потім сорочку відригнула. Прийшла мачушина дочка додому й про все, що побачила, розповіла своїй матері. Відьма подумала: «Як за Сігуте й худоба заступається та допомагає їй, то що ж буде, коли брат повернеться? Вона йому розкаже все, покличе в свідки худобу, й тоді мені не минути лиха». І мачуха поклала собі будь-що здихатися Сігуте – надумала спалити її.
Стала відьма зі своєю дочкою копати яму в хаті п д порогом. Копали цілий день і цілу ніч. На другий день, коли Сігуте зібралася худобу гнати, відьма вже не здирала з неї сорочку, а ще й приголубила дівчину. Поки Сігуте догнала череду до лісу, відьма натопила піч, вигребла жар і насипала його в ту яму, що викопали з дочкою під порогом. Потім прикрила яму хмизом, зверху притрусила соломою, а на солому землі насипала; землю розрівняла – ями наче й не було. Коли Сігуте пригнала додому череду, відьма вперше, одколи брат поїхав, стала припрошувати її до хати грубим голосом:
Йди, Сігутонько, моя донечко,
Хліб ще тепленький, красне сонечко,
Квас свіжісінький, вчора зроблений – їж і пий собі на здоров'ячко!
Сігуте вже зібралася йти, аж тут під ноги їй кинулася собачка. Вона все те бачила й стала попереджати дівчину тоненьким голоском:
Не йди, Сігуте, не слухай скнару –
Там під порогом повна яма жару!
За поріг ступнеш – у яму впадеш!
Тут відьма як закричить на собачку: «Чого ще ти курей у сінях полохаєш?!» Зловила її й зачинила в коморі.
Але Сігуте не зайшла до хати й залишилася жива. На другий день повторилося усе спочатку.
Коли Сігуте пригнала худобу, відьма стала її знову заманювати до хати:
Йди, Сігутонько, моя донечко,
Хліб ще тепленький, красне сонечко,
Квас свіжісінький, вчора зроблений – їж і пий собі на здоров’ячко!
А собачка в коморі почула це й попередила дівчину:
Не йди, Сігуте, не слухай скнару –
Там під порогом повна яма жару!
За поріг ступнеш – у яму впадеш!
Не послухала Сігуте відьми, не зайшла до хати. Відьма дуже розгнівалася на неї. Кинулася до собачки й скрутила їй передню лапку. На другий день не встигла ще Сігуте й худоби вигнати, відьма знову до неї:
Йди, Сігутонько, моя донечко,
Хліб ще тепленький, красне сонечко,
Квас свіжісінький, вчора зроблений – їж і пий собі на здоров'ячко!
А собачка знову попереджає:
Не йди, Сігуте, не слухай скнару –
Там під порогом повна яма жару!
За поріг ступнеш – у яму впадеш!
Відьма ще дужче розгнівалася. Кинулася до собачки й скрутила їй другу передню лапку. Так було й на третій, і на четвертий день: відьма поскручувала собачці усі лапи. На п’ятий день, тільки Сігуте пригнала худобу, відьма знову припрошує:
Йди, Сігутонько, моя донечко,
Хліб ще тепленький, красне сонечко,
Квас свіжісінький, вчора зроблений – їж і пий собі на здоров'ячко!
Собачка востаннє застерегла Сігуте, а відьма так розгнівалася, що підскочила до неї і вирвала язика.
На шостий день, тільки-но Сігуте пригнала худобу, відьма знову кличе:
Йди, Сігутонько, моя донечко,
Хліб ще тепленький, красне сонечко,
Квас свіжісінький, вчора зроблений – їж і пий собі на здоров’ячко!
Не було вже кому застерегти Сігуте. Пішла дівчина, впала в яму і згоріла. Відьма змела попіл, винесла з двору й висипала під ворітьми. Наступного дня череду погнала пасти відьмина дочка. Підійшла чорна корова до воріт і по духу відчула, що це попіл Сігуте. Лизнула вона його язиком, з рота бризнула зелена слина, а з попелу вилетіла качка...
Закінчилася війна. Брат Сігуте повертався додому. І випало йому лісом їхати. Дорогою почув він голос своєї сестри Сігуте. Зупинив брат коня і слухає. А бачити не бачить, звідкіля той тоненький голос долинає:
Ой братику-голубчику!
Мачуха-відьма під порогом яму копала,
А в ту яму повно жару насипала.
Ой братику-голубчику!
Мачуха-відьма в яму жару насипала,
«Йди, Сігутонько, моя донечко,
Хліб ще тепленький, красне сонечко,
Квас свіжісінький, вчора зроблений – їж і пий собі на здоров’ячко!»
Ой братику-голубчику
Послухала мачуху, послухала відьму:
За поріг ступнула –
У яму шугнула.
Ой братику-голубчику!
Мачуха-відьма мій попіл зібрала І під ворітьми порозсипала.
Ой братику-голубчику!
А корівка той попіл злизала,
З рота слина зелена упала –
І зробилась я качечкою...
Брат оглядається навколо – шукає очима качечку, яка так жалібно йому виспівує. Нарешті побачив її. Став він про все розпитувати, а вона йому про все розповідати. Брат дуже розгнівався на мачуху та й надумав за сестру помститися. Намазав він товстим шаром смоли свого коня і рушив додому.
Як тільки почула відьма, що пасинок їде,– вийшла йому назустріч із золотим келихом вина. Угледів брат відьму – сплигнув з коня. Мачуха йому й каже:
– Синочку, одведи вороного, бо я його боюся.
– Кінь мій смирний, не хвицається. Торкни його, матінко, рукою, і він відступить.
Відьма штовхнула вороного, а її рука й прилипла до нього.
Тоді вона мовила братові:
– Синочку, у мене рука прилипла!
– Торкни коня другою, то й відклеїться.
Ударила другою – і друга прилипла.
– Торкни ногою – обидві відклеяться.
Тут і нога прилипла.
– Торкай другою.
І друга прилипла.
Злякалася відьма й стала проситися.
– Бий лобом – уся відклеїшся!
Відьма бах лобом – і лоб прилип. Тут брат бідолашної Сігуте й каже:
Оце тобі, оце тобі, відьмо,
Сестроньку мою кривдити!
Оце тобі, оце тобі, відьмо,
Горличку мою спалювати!
Обернувся до коня й промовив:
– Біжи, конику, куди ноги несуть, куди очі бачать, розвій, розсип відьмин мозок по усьому світу.
І помчав вороний у світи.
Ще й тепер, коли надворі мороз тріщить, – на сонці сніг іскриться. Ото відьмин мозок виблискує.
