Лисиця, вовк і заєць - литовська казка

Жив собі селянин біля самого лісу. От надумав якось він спіймати вовка й викопав у лісі глибоку яму. Посередині її вбив стовпа – так, щоб він трохи стирчав над ямою. Прикрив усе гіллям, соломою ще й снігом притрусив, щоб вовк не помітив ями, коли бігтиме На самому вершечку стовпа на ніч прив’язував живу качку, щоб вона, крякаючи, вовка приманювала.

Почув вовк, як качка кряче, наставив вухо – слухає. Послухав, послухав і подався у той бік, де качка кряче. Підбіг до неї, обнюхав чи немає поблизу людини, й сміливо кинувся на качку. І незчувся, як опинився в ямі, – аж іскри з очей йому посипалися. Перелякався бідолаха, трохи спини не зламав, але що вдієш? Хапається за край ями, а вилізти ніяк не може. Зажурився вовк, сів у кутку, свого кінця чекає.

Як тільки розвиднілося, почали собаки-гончаки у лісі за зайцем ганятись. А той невдаха утікав проти вітру, та ще й сніг у вічі б’є – не побачив ями і беркицьнув прямо вовкові на голову.

Вовк з переляку як завиє! А заєць теж настрахався – і ну пищать.

Отак і сидять удвох у ямі – той в одному кутку, а той – у другому.

Почула й лисиця качиний голос – і собі чимдуж подалася на нього. Прибігла, дивиться – на стовпі качка, довкола стовпа глибока яма, а там вовк із зайцем сидять. Усміхнулася лисиця глузливо та й каже:

– Добрий день, кумоньки! Хто це вас туди зіпхнув?

– Бачиш, сусідко,– відповідає вовк,– почув я вночі, як качка кряче, та й поспішив качатини скуштувати, а тут пастку поставлено, – я стрибнув і провалився

– А за мною собаки гналися,– пожалівся зайчик,– я щодуху біг, та ще й проти вітру, а тут сніг прямо в очі б’є – от і впав у яму.

А лисиця плигає через яму та все глузує з вовка і зайця:

– А чого ж це я не впаду в яму, а ви обидва впали? Того не впаду, що я свята! Я свята! Я свята! А святі в яму не падають!

Отак плигаючи, вона все норовила ту качку вхопити, що до стовпа була прив’язана.

І не помітила лисиця, як зачепилася ногою за стовп та й гепнулася в яму.

Тепер їх стало троє в ямі.

– А що, кумонько, – привітав вовк лисицю,– і святі потрапляють у яму?

– Та клята нога зачепилася за стовп і потягла мене в яму,– виправдовується лисиця.

Сидять утрьох, дивляться одне на одного. Лисиця й питає вовка:

– Куме, про що ти увесь час думаєш?

– Сто думок мене обіймає,– відповів вовк.

– А ти, кумонько, про що думаєш? – питає зайчик.

– Ай справді, кумонько, про що ти думаєш? Таж ми всі загинемо тут,– каже вовк.

– Та є одна думка,– відповіла лисиця.– Чого це ми сиди мо такі засмучені?! Нумо, заспіваймо!

І завели: вовк виє – ауууу, ауууу, лисиця гавкає – ау, ау, а зайчик пищить – кві, кві. Цілий оркестр. Годину покричали, повили та й замовкли. Почула лисиця, що до ями хтось підходить, та й каже:

– До нас хтось іде. Прикиньмося неживими1

Так І зробили: вовк простягся, наче він давно вмер, зайчик

перевернувся на бік і не дише, лисиця вилізла вовкові на спину, скорчилася – геть нежива.

Підійшов чоловік, заглянув у яму, а там усі мертві лежать.

Думає чоловік: «Як же воно сталося? Недавно вили, а це всі неживі лежать? Може, то вони перед смертю так вили?»

Вліз чоловік у яму і першу лисицю обмацав. Чує – вона ще тепла, то він і каже сам собі:

– Ну, лисичко, ти ще тепла: добре, що здохла. Твоя шкура згодиться на кожух, а м’ясо собакам буде,– і викинув її з ями.

Лисиця хутенько схопилася на ноги, відскочила подалі та й каже чоловікові.

– Вітра спіймаєш собі на кожух, а не мою шкуру! – І гайнула до лісу.

Чоловік аж рота роззявив від подиву.

– Ах ти ж негіднице! Коли б знав, що ти жива, був би тобі кінець. Щастя твоє, що ти така хитра! – розсердився він.

Потім приніс кілка, вбив вовка і зайця та й повіз додому шкури здирати.

А лисиця через свої хитрощі лишилася жива.