Вовк і чоловік - українські народні

Раз зустрів вовк жебрака й каже: «Я тебе з'їм!» – «Мене? Бачиш, який я худий,– кістки та шкіра. Не посмакує тобі м'ясо... А я тобі пораджу, кого з'їсти».– «Кого?» – «В лісі люди рубають сяги. Добре дивися, від котрої сокири найдалі летять тріски. Того й вибери, бо у нього смачне м'ясо».

Побіг вовк у ліс, виліз на високого бука – й дивиться. Ага! Побачив молодого парубка – і давай підкрадатися до нього. «Я тебе з'їм!» – «Хочеш мене з'їсти? Но, мало почекай, доки ся помию... Я не звір, мені треба приготуватися до смерті».– «Но, готуйся, лиш скоро!»Чоловік вирубав собі палицю, взяв сокиру й іде. «Давай, вовче, мені хвоста, хай руки повитираю».

Чоловік обвив хвіст довкола лівої руки, а правою стиснув палицю і – бух! Бух! Бух! Вовк реве: «Йой, пусти мене, пусти... Я вже не хочу тя їсти. Лиш дай мені щось перекусити, бо я дуже голодний».

Пустив чоловік вовка. Прийшли до колиби, наклали ватру, напекли риби... Вовк їсть. «Дай ще»,– просить. Чоловік дав йому ще, а далі кинув і кавалок хліба з сиром.

Рушили люди додому. На небі світив місяць. Проходили біля води й у воді видно було його відбиток. Вовк думав, що то сир. «Ци можу взяти тот сир?» – «Можеш, тільки мусиш вихлебтати всю воду». Вовк хлебче, хлебче... Уже його й прошпарило. «Ой, далі не можу».– «Хлебчи, хлебчи!»Вовк мало не вмер, а до сиру так і не дохлебтався. Дійшли додому. Чоловік кличе вовка до хати. «Ходи погрієшся».– «Я не піду. Боюся».

Чоловік дав йому їсти, а вовк як побачив, що то люди такі щирі, то вже ніколи не гострив на них зуби.