Як чорт старого парубка женив - українські народні

Старий чорт розсилав своїх синів, щоб людям шкоди наробили: тому фіру з сіном запалили, того набили, тому ще щось на збитки вчинили. А найменшому синові Іванкові чорт наказав:

– Підеш у ліс. Там старий парубок з такого-то села рубає дрова. Як складе їх на фіру, то щоб ти йому ту фіру перевернув.

Пішов чорт Іванко в ліс. Дивиться, є слід санний. Але не розібрав Іванко, що слід не в ліс вів, а з лісу. Ішов він, ішов, і стало йому зрозуміло, що старий парубок уже поїхав з дровами додому. Не застав чорт парубка в лісі, а вертатися далеко, і хочеться чортові їсти. Коли дивиться, на пеньку лежить шматок мамалиги. (То старий парубок лишив). З’їв чорт ту мамалигу та й подався додому.

На вечір зібралися вдома всі чорти. Старший брат хвалиться:

– Я зробив те.

Середущий і собі:

– А я зробив таке-то.

– А ти що зробив? – питає старий чорт свого найменшого сина.

– Нічого я, тату, не зробив, бо старого парубка у лісі не застав. Лиш з’їв той шматок мамалиги, що він забув на пневі.

– За той шматок мамалиги будеш йому два роки служити, – сказав старий чорт.

І пішов чортик шукати старого парубка. Прийшов до нього, перекинувся на хлопчика, заліз на браму та й каже:

– Добрий день, вуйку!

– Добрий день. Що ти, синку, хотів?

– Вуйку, я буду у вас служити.

– Ну, ходи, послужиш з місяць або два.

– Ні, я до вас на два роки.

– То скільки ж ти з мене візьмеш за два роки служби? – питає парубок.

– Що на плечі візьму, вуйку.

«Що ж такий хлопчик може на плечі взяти? – подумав парубок. – Най служить».

Погодились.

– Як тебе звати? – спитав старий парубок.

– Іванко.

– Ну що ж, берись за хазяйство. Будем удвох робити.

Старий парубок і так був багач на все село, а з Іванком ще багатший став. Прослужив чортик півроку і каже хазяїнові:

– Вуйку, вам пора женитися.

– Буду женитися, Іванку, най минуться жнива.

А недалеко жив пан. У нього був дуже великий лан пшениці, і не було кому її жати. Прийшов пан до багатого парубка за допомогою.

– Василю, у тебе багато знайомих. Може б, ти домовився, щоб мені хоч сто десятин вижали?

– Що я вам, пане, можу допомогти? – сказав старий парубок та й відмовив панові. А Іванко це підслухав та й каже:

– Вуйку, ідіть домовляйтеся за двісті десятин.

– Іванку, з ким же ми стільки вижнемо?

– Не журіться, вуйку, ідіть домовляйтеся. Я зроблю.

– А що за це взяти з пана? – питає Василь наймита.

– Скажіть панові, що візьмемо, скільки на плечі вдвох піднімемо, – каже Іванко.

Пішов Василь до пана.

– Пане, я беруся зжати двісті десятин пшениці.

– А скільки ти за це, Василю, схочеш?

Василь каже:

– Скільки зі своїм наймитом на плечі візьму.

Пан подумав: «Скільки вони можуть удвох взяти?» Та й каже:

– Добре, приступайте до роботи.

Приходить Василь додому.

– Все, – каже, – Іванку, договорився я. Лиш не знаю, як ми це удвох зробимо.

А Іванко йому:

– Вуйку, не журіться. Давайте нагодуємо худобу, все справимо дома, поклепайте коси та й підем оба косити.

Справили все, поклепали коси і подалися на панський лан. Почали косити. Відтягнули по покосові, а тут і пан їде. Подивився, нічого не сказав, лиш подумав: «Не буде з цього нічого».

Зайшло сонце. Іванко й каже:

– Лягайте спати.

– Та й що з того, що я ляжу? – питає Василь.

– Не журіться, лягайте.

Ліг Василь спати. А чортик скликає всіх чортів, і до ранку виросли дві скирти. Одна скирта більша, а друга менша. Під більшою скиртою лежала шворка.

Василь прокинувся і здивовано спитав Іванка:

– Як це так вийшло?

– А це, – каже Іванко, – моє діло.

А як пан глянув рано на свій лан, то й йому дивно стало.

– Кучер, запрягай коні! – крикнув пан. – Поїдемо розплачуватися з Василем, бо пшениця уже в скиртах.

Приїжджає.

– Доброго ранку, Василю, як це ти зумів так зробити?

– Це моє діло, – каже Василь.

– Ну, що ж, Василю, давай розрахуємось. Плата така, як ти казав?

– Така, пане, така.

– То беріть на плечі та й несіть, що зможете.

Тут Іванко вискакує з-за скирти, хапає шворку за два кінці і… скирта посунулася до Василевої хати.

– Не бери хоч цю другу, – просить наляканий пан.

Поки Василь прийшов до хати, пшениця була вже змолочена і зерно вивіяне. Василь задумався. «Через два роки він потягне все моє хазяйство». А Іванко каже:

– Ну, що ж, вуйку, пора вже вам женитися.

– Та кого ж я, Іванку, візьму?

– Вуйку, в неділю на другому селі буде весілля. Файно вбирайтесь і кличте на весіллі в танець дівчину, яка вам сподобається. Після кожного танцю підходьте до мене, і я вам скажу, брати, чи не брати ту дівчину.

Так Василь і зробив. Гарно вбрався і пішов на весілля. Дивиться, гарна дівчина. Кличе її Василь у танець. Потанцював з нею і підходить до наймита.

– Ну, як, Іванку, гарна дівчина?

– Гарна, вуйку, але не раджу вам її брати, бо в неї є три чортових ребра.

– Добре, – каже Василь, – покличу другу.

Заграла музика, закликав Василь другу дівчину.

Дівчина дуже рада, бо Василь парубок на все село.

Після танцю знов підходить Василь до Іванка.

– Ну, як, Іванку?

– Хороша, вуйку. Є в неї одне чортове ребро, але ви не журіться, я його вирву.

Договорився Василь із тою дівчиною. Дуже скоро вони поженились. І живуть собі утрьох. Хазяйство велике, роботи багато. Нажили Василь із жінкою маленьку дівчинку.

Коли це виходить заміж сестра його жінки. На таку-то неділю намічається весілля. Іванко й каже:

– Вуйку, щоб ви в суботу на весілля не йшли. Най ваша жінка йде, а ви прийдете аж у неділю на вечір.

Так Василь і домовився з жінкою.

– Хазяйство в нас, жінко, нема як обом іти з дому. Ти йди сьогодні, а я прийду аж завтра на вечір.

– Добре, най буде так.

Зібралася жінка і пішла з дитиною на весілля. А на завтра наймит перетворив свого хазяїна в молодого гарного хлопця.

– Ідіть, – каже, – на весілля. Там через дорогу живе старенька мати вашого тестя. Зайдіть до неї і скажіть: «Бабусю, покличте мені оту молодицю, вашу внучку».

Василь так і зробив. А бабуся каже:

– Хлопче, де ти бачив таке? Вона такого хазяїна має. Багач на все село. Де ж вона схоче з тобою балакати?

Василь виймає з кишені пару червінців.

– Нате, тільки зробіть це.

Баба гроші в пазуху та й каже:

– Зараз буде.

Пішла баба на весілля та й каже з протягом:

– Марусю, який же тебе красень кличе.

А Маруся їй:

– Бабко, що ви? Хто може бути кращий за Василя?

– Марусю, якби ти його побачила! Іди подивися, що за красень.

Зразу піти, то буде підозріння якесь. Тоді Маруся вщипнула свою дитину. Дитина почала плакати. А тато каже:

– Марусю, візьми дитину до бабки та забав її там. Най не кричить, бо тут гості.

Маруся за дитину та до бабки. Зайшла в хату з дитиною на руках, подивилася на красеня і зомліла. Він починає до неї говорити:

– Чи могли б ми так зробити, щоб ти Василя лишила і пішла зо мною?

– Я це можу зробити, але ти зрозумій, що в мене дитина.

А він їй каже:

– Як я люблю тебе, то буду любити й твою дитину.

Погодилася вона йти з красенем. І питає його:

– Коли ти за мною прийдеш?

– Через дві години буду тут.

Виходить красень із хати. Маруся з бабою почали радитися:

– Що ж робити? – питає Маруся.

А баба каже:

– Заважає дитина. Але ти не журися. Зоставимо дитину в хаті. Ти йди на весілля, а я запалю хату. Дитина згорить, і все буде добре.

І погодилася Маруся з бабою. Але, коли виходили з хати, Іванко-чортик схопив непомітно дитину і поніс додому.

Маруся пішла на весілля, баба замикає двері і зразу підпалює хату. Розгорілася пожежа. Все весілля кинулося гасити. Але нічого не могли зробити, бо хата була старенька і під соломою.

А Маруся кричить:

– Дитино моя, рідна моя, що я тепер буду робити, що ж я буду своєму Василеві казати!

Тато каже:

– Не плач, Марусю, якось умовимо Василя.

Татові вже не до весілля. Запрягає він коні, садить на віз Марусю. А баба теж хоче їхати. Син каже їй:

– Мамо, сидіть дома. З такого горя мені від Василя попаде, а вам попаде ще більше.

А баба напирається їхати.

– Я, – каже, – залізу в мішок, а ти мене зав’яжи. Як буде мене треба, розв’яжеш.

Їде тато з дочкою, а ззаду в возі баба в мішку. Приїжджають до дому, відчиняють браму. І починає Маруся голосити:

– Що ж ми тепер, Василю, будемо робити! Пропала наша дитина, згоріла на пожежі.

А Василь питає:

– Як? Що?

Марія все розказала. Умовляє тесть зятя. А Василь каже:

– Нічо, ідіть з Марусею до хати. Дивися, Марусю, то не наша дитина грається в колисці?

У хаті шум і гармидер.

– Як це так вийшло? – питає Маруся чоловіка.

Не встиг він відповісти Марусі, як хтось голосно постукав у двері. Заходить Іванко-чортик і каже:

– Вуйку, два роки закінчились. Я вже забираюся від вас.

– Чекай, Іванку, буду платити тобі.

– Вуйку, я ж вам казав, що служу за те, що на плечі візьму.

– Що ж ти хочеш узяти? – спитав Василь і подумав: «Він же все моє хазяйство може на плечі взяти».

– А в мене вже є що брати! – крикнув Іванко. Та до воза, вхопив мішок із бабою на плечі, поніс його до річки і кинув з високого мосту у воду.

– Оце тобі, бабо! Більше не будеш дітей розлучати!

Оця баба й була тим чортовим ребром, яке треба було вирвати Василевій жінці. А Василь із жінкою жили собі далі.