Велика дума - чукотська казка

Зустрілися бурий ведмідь і лось. Ведмідь і каже лосеві:

– Ого, здоров!

– Здоров!

Ведмідь подивився на себе. Потім на лося. Тоді сказав:

– І чого це всі звірі різні?

Лось питає:

– А чим вони різні?

Ведмідь каже:

– Як то чим? Он на твоїй голові гіллясті роги ростуть, а на моїй – ні!

Лось також подивився на ведмедя, на себе і мовить:

– Правда, не схожі ми один на одного, а чого? Ведмідь знову каже:

– Так у нас же все різне: шерсть, ноги, геть-чисто все. А чого – не знаю. Ходімо разом. Може, по дорозі кого зустрінемо, спитаємо.

От вони йдуть удвох, а назустріч їм гірський баран. Ведмідь до нього:

– От добре, що ми зустрілися! Скажи нам, будь ласка, чого це ми один на одного не схожі? Ми для того й шукали тебе, щоб спитати. Та й ти не схожий на нас!

Здивувався баран, але каже:

– Чого ж це я не схожий?

Ведмідь відповідає:

– А таки не схожий. Он на твоїй голові ростуть два товстих дерева. А на моїй немає. А в лося на голові ростуть он які гіллясті дерева.

Тоді гірський баран сказав:

– Я, признатися, ніколи не думав, що ми один на одного не схожі!

Ведмідь запропонував:

– Сядьмо та подумаймо, чого це ми один на одного не схожі.

Почали думу думати. Довго думали. Нарешті, лось каже:

– Погано, не можу я довго думати, голова починає боліти!

Баран і собі:

– І в мене від думок паморочиться голова!

Схопилися лось із бараном і втекли. А ведмідь і каже:

– Так ось, виявляється, чому ми не схожі! Лось і баран дурні, думати не можуть, через те в них на голові й росте всяка погань. Недаром утекли від великої думи.