Гуцул і пропасниця - українські народні

В одному селі жив гуцул Танаско. Він був не такий, як усі гуцули – дуже любив красти. Люди запирали ворота і хвіртки, коли йшов селом.

А одної ночі злодій здибався з пропасницею.

– Що ти за мара?

Пропасниця каже: я така й така. І питає:

– А ти куди йдеш?

– До одного газди.

– Чого?

– Коні красти.

– І я йду з тобою.

– Ходи, коли поможеш.

Йдуть, розмовляють далі. Гуцул питає пропасницю:

– Скажи, як добираєшся до людей серед ночі?

– Дуже легко – крізь комин. Господар собі спить, а я тихенько трусь до його носа. Він чихає, і якщо хтось скаже: «Будьте здорові!», я знову лізу в комин і тікаю з хати. Коли ніхто нічого не скаже, то я чоловіка буду довго мучити. А як ти крадеш? – спитала гуцула.

– Та теж дуже легко,– відказує злодій.– Хапаю замок, скручую йому в’язи і заходжу собі чи до хати, чи до

комори, чи до стайні – беру все, що хочу.

Прийшли вони під хату господаря. Танаско подумав:

«Як я вкраду коні, то невелика шкода, бо у газди є двоє

лошат. Але коли пропасниця причепиться до нього, то

чоловік пропаде геть чисто».

А стара пропасниця нічого не думала, лише залізла в

комин і дібралася на пальцях до сплячого газди. Потерлася до носа.

– Апчхи-и-и! – почулося у хаті.

– Будьте здорові! – гукнув гуцул, що був під вікном.

Пропасниця тихенько підійшла до газдині, потерлася і до її носа.

– Апчхи-и-и! – чихнула жінка.

– Будьте здорові! – побажав Танаско.

Пропасниця знайшла господаревого сина. Почулося:

– Апчхи-и-и!

– Будь здоровий, легіню!–сказав гуцул з-під вікна.

Пропасниця потерлася до носа господаревої доньки.

– Апчхи-и-и!

– Будь здорова, чічко! – крикнув Танаско знадвору.

Пропасниця вилізла із хати і сказала злодієві:

– Ходім до сусідів, бо тут я не скористала – і ти не

будеш мати нічого.

– Ходім,– погодився Танаско.

Пропасниця залізла у сусідню хату й потерлася до носа господаря:

– Апчхи-и-и! – почулося у хаті.

– Будьте здорові, чесний газдо! – крикнув злодій.

Пропасниця терлася до носа господині та її дітей. Але

коли вони чихали, Танаско зичив їм здоров’я. Гукав так,

що вчула і пропасниця. Вона сердито вискочила з комина:

– Не будемо товаришувати – з тобою здохну з голоду! Іди красти сам!

– Е, я тебе не лишу,– відказує Танаско.– Сама ж напросилася, тепер ходи зі мною.

– Ні, піду сама,– сторцювалася мара.– Не буду з тобою.

– Будеш!

І пропасниця опустила вуха, як свиня на дощ.

Почала просити:

– Що хочеш від мене, аби відчепився?

– Хочу, аби-сь щезла у трістя та болото!

Пропасниця відтоді пішла в мочари і там собі живе.

А Танаско ходив по селах один, та вже не тягнув те, що легко лежало, не робив людям лиха.