Новорічна пальма - Олександра Бурбело

У будиночку було тепло й затишно. Поруч потріскували дрова в каміні, й тіні від вогника витанцьовували на чистенькій підлозі. У кутку красувалася пишно вбрана ялинка, а поруч на канапі сиділа гарненька білява дівчинка з кішечкою на руках.

Марґо – так величала внучку бабуся – зробила невеличку паузу в оповіді своєї нової казки й визирнула у вікно, де починала передноворічний танок хуртовина. Дівчинка завжди розповідала магічні історії пухнастій улюблениці Риті. Річ у тім, що вони приходили уві сні, і щоб брати участь у нових захопливих пригодах, потрібно оповідати комусь попередні. Ось тільки цей «хтось» повинен уміти зберігати таємниці.

Кішечка уважно слухала, мружачи сяючі зелені очі, й тихенько муркотіла:

– Хор-р-роша істор-р-рія… Хор-р-роша…

– Трава там смарагдова, як твої очі, Рито, – всміхаючись пухнастій, продовжувала Марґо. – А море – наче величезна волошка!

Цієї миті за вікном заспівала хурделиця, вибілюючи все навколо до Нового року.

– Бачиш, Рито, завірюха – справжня Попелюшка: прибираючи, танцює та виводить пісень… – замилувалася дівчинка й, підхопивши кішечку, закружляла кімнатою.

– Ля-ля-ля…

– Мур-мур-мур…

Раптом казкарка замружилася, наче від сліпучого сяйва: вона знову опинилась у яскравому сні… Ось і веселка розкинулася над дивовижними заростями.

– Марґо, де ми? – почула дівчинка і, здивовано зиркнувши на свою пухнасту супутницю, поцікавилася:

– Рито, ти вмієш розмовляти?!

– Виявляється, що так… Може, ми у твоєму сні? – замуркотіла кішечка.

– Хто це?! – раптом зойкнула дівчинка.

Прямо до ніг мандрівницям викотився пухнастий клубочок. А потім із нього з’явилися довгі руки, хвіст, ноги та кумедно усміхнена мордочка.

– Та це ж… мавпочка, ось хто! – заплескала в долоньки дівчинка.

Раптом до вертлявої підлетів червоно-синій папуга какаду, й вони про щось швидко заговорили, перебиваючи одне одного. Марґо тільки й розібрала вигук про новорічне свято. Раптом пернатий і мавпочка обернулися до мандрівниць та стурбовано поцікавилися:

– Як зустрічати Новий рік?

Не встигла Марґо й рота розтулити, як Рита вже замуркотіла і про сніг, і про ялинку, і про прикраси…

– А пальми у вас ростуть? – поцікавилася дівчинка.

– Ще б пак! – зраділи папуга й мавпочка.

– Оце й буде наша ялинка!

І нові друзі подалися шукати найкрасивішу пальму. Аж ось і вона: на березі океану з простягнутими врізнобіч вітами-долоньками, ніби і справді чекає на прикраси. Раптом мавпочка й папуга перемовилися і зникли – тільки листочки зашелестіли.

Марґо з Ритою здивовано перезирнулися, а вже за мить нові приятелі прибули до «ялинки» з численними родичами. Ураз мавпочки повисли на пальмових вітах веселими ґірляндами, а папужки вкрили крону різнокольоровими прикрасами.

– Оце так Новий рік! – сплеснула в долоні вражена Марго і… прокинулася.