Лісова бабуся - Брати Ґрімм

Якось проїжджала одна бідна служниця із своїми панами через темний ліс; і ось коли вони знаходилися у самій його середині, вискочили раптом із лісових хащ розбійники і повбивали всіх, кого вдалося їм схопити. І загинули всі,– тільки одна дівчина і встигла, вискочивши зі страху з карети, сховатися за деревом. Коли розбійники пішли зі своєю здобиччю, вона вийшла з-за дерева й побачила, яке лихо трапилося.

Заплакала вона гіркими слізьми й каже: «Що ж мені тепер, бідній, робити? Не знаю я, як мені, з лісу вибратися, адже тут жодної живої душі не знайти, мабуть доведеться мені з голоду загинути». Ось пішла вона шукати дорогу, але знайти її не змогла, а між тим уже настав вечір. Сіла вона під деревом, віддавши себе на волю Господню, і вирішила так тут і сидіти, нікуди не йти, що б там не сталося. Ось сидить вона, і раптом прилітає до неї білий і голубок, тримаючи в дзьобі маленький золотий ключик. Поклав він їй ключик у руку й сказав:

– Бачиш, он стоїть велике дерево, є у ньому замочок, ти відімкни його цим ключиком, і знайдеш там багато всякої їжі, і не доведеться тобі тоді голодувати.

Підійшла дівчина до дерева, відчинила його тим ключиком і знайшла в маленькій мисочці молоко та білий хліб; накришила вона його в молоко, поїла і випила, наїлася досита і каже:

– Час уже такий, що курки на сідало сідають, я втомилася, ось час би й мені теж лягти в своє ліжко.

І прилетів знов білий голубок, і приніс у дзьобі золотий ключик, і сказав:

– Відчини он те дерево, і знайдеш ти в ньому собі ліжко.

Відімкнула вона дерево і знайшла хороше, м’яке ліжко. Помолилася вона Богові, щоб охороняв він її вночі, лягла й заснула. Прилітає вранці втретє голубок, приносить їй знов ключик і каже:

– Відімкни оте дерево, і знайдеш ти в ньому сукню.

Відчинила вона дерево і знайшла в ньому шиті золотом та прикрашені дорогоцінними каменями сукні, яких не знайдеться у жодної королівни. Так і жила вона там деякий час, і прилітав кожного дня голубок і давав їй усе, що було їй потрібно; і було то тихе, хороше життя.

Але прилетів якось голубок і питає:

– Чи згодна ти мені зробити одну послугу?

– Так, я охоче зроблю тобі послугу, – сказала дівчина.

І сказав тоді голубок:

– Я поведу тебе до невеликої хатинки, ти увійди в неї і побачиш там біля вогнища бабусю. Вона скаже тобі «добрий день», але ти їй не відповідай, щоб вона не робила. По праву руку від неї будуть двері, ти відчини і увійди в кімнату. Буде лежати там багато різних каблучок, і будуть серед них розкішні каблучки з виблискуючими каменями, але ти їх не чіпай, а вибери собі саму просту й принеси її до мене якомога скоріше.

Пішла дівчина до хатинки, підійшла до дверей, бачить – сидить там бабуся; здивувалася вона, побачивши дівчину, і каже:

– Добрий день, дитя моє. – Але та їй нічого не відповіла і пішла прямо до дверей.

– Ти куди? – крикнула стара, схопила її за спідницю й хотіла було її стримати. – Це мій дім, сюди проти моєї волі ніхто входити не сміє.

Але дівчина, не сказавши ні слова, вирвалася у неї з рук і увійшла прямо в кімнату.

І лежало там на столі багато різних каблучок, вони сяяли та виблискували; і стала дівчина ритися в купі, шукаючи найпростішу, але таку вона знайти ніяк не могла. Ось шукає вона каблучку і раптом помічає, що бабуся виходить крадькома з кімнати, тримаючи у руках пташину клітку. Підійшла тоді дівчина до неї, взяла у неї з рук клітку, підняла її, подивилася, бачить – сидить у ній пташка і тримає в дзьобі просту каблучку.

Узяла дівчина ту каблучку, зраділа, кинулася з хатинки бігти, думаючи, що ось-ось прилетить за каблучкою білий голубок; але він усе не прилітав. Притулилася тоді дівчина до дерева і стала білого голубка чекати. Ось стоїть вона біля дерева, і стає воно раптом гнучким і схиляє вниз гілки. І раптом обвилися гілки навколо неї, і стали вони руками; озирнулася вона, бачить – обернулося дерево в прекрасного юнака, він пригорнув її, ніжно цілуючи, і сказав:

– Ти звільнила мене від закляття і від влади баби, злої відьми. Вона обернула мене в дерево, але кожного дня я бував по кілька годин білим голубом, і доки каблучка була у неї, я не міг повернути свою людську подобу.

І звільнилися від злих чар і його вірні слуги й коні, що були теж обернені на дерева, – і стояли вони тепер поряд із дівчиною. А потім поїхали вони до нього в королівство, адже був той юнак королевичем, і одружилися вони і стали жити й поживати в радості.