Як кріт штанці роздобув - Едуард Петішка

Стоїть на галявині горбок. Та горбок не простий: погойдується та підстрибує, немов у нього ніжки.

І справді в нього ніжки є, і навіть мордочка. Подивись-но! Адже це кріт!

– Ось я тут увесь, – каже, – з усіма скарбами, які знайшов у землі. Добре було б мати штанці з кишенями. Скільки можна було б сховати!

– Мишко, постривай, мишко! Ти живеш у хаті біля людей і, напевно, знаєш, де можна дістати штани з великими кишенями.

– Хі-хі-хі, бач чого захотів! – пискнула мишка. – Нащо мені штани? Мені б сиру або цукру...

Побачив кріт метелика, побіг за ним:

– Метелику, постривай, метелику! Ти по світу літаєш і багато всього бачиш. Може, ти знаєш, де б я міг дістати штанці з великими кишенями?

А метелик ніби й не чує: летить собі далі.

Кріт усе біжить за метеликом, дивиться йому вслід, як раптом – шубовсть у воду! Не помітив, що через дорогу струмок біжить.

– Це хто тут піднімає шум? – обурився рак.

– Не гнівайтеся, дядечку рак, я не навмисно. Чи не знаєте ви, де б я міг дістати штанці з кишенями?

– Принеси мені, друже, полотна, і я скрою тобі штанці. І нащо було такий галас зчиняти... – пробурчав рак і зник під каменем.

"Треба піти до очеретянки, – подумав кріт. – Очеретянка вміє зшити собі гніздо та, мабуть, зуміє пошити і штанці.

– Добре, я зшию тобі штанці, – пообіцяла очеретянка, – але ти мені спочатку принеси скроєне полотно.

– Ах, біда моя, біда! – плаче кріт на горбку. – Рак хоче скроїти мені штанці, очеретянка хоче пошити мені їх, але де взяти полотно?

Раптом до крота схилився льон:

– Допоможи мені, прополи бур'яни, бо вони мене зовсім задушать. А жуків скільки! Прожени жуків! А я пораджу тобі, що ти маєш іще зробити, щоб здобути штанці з кишенями.

І кріт заходився працювати. Він весь час тільки й робив, що поливав льон та відганяв гусениць і жуків.

Але от дозрів льон, і попросив він крота висмикнути його з землі, зв'язати в оберемок і віднести до струмка.

А там, біля самого краю струмка, сиділа жаба. Вона допомогла кроту занурити льон у воду, а зверху каменем причавити, щоб льон під водою залишився.

Коли льон добряче змок, кріт виніс його на берег і збудував із стебел намет.

– Підсихай тепер швидше, а я поки посплю.

Так і проспав би він, мабуть, до цього дня, якби не збудила його муха: вона сіла прямо на його мордочку.

– Ай! – схопився кріт як ужалений.

"От я вже льон повисмикував, вимочив і висушив, – думає кріт, – тепер ще треба, щоб лелека допоміг мені його зім'яти."

– Дядьку лелеко, будь ласка, зімни стебла льону. Мені потрібно полотно на штанці з кишенями.

– На штанці, кажеш? Ну, звичайно, я тобі допоможу.

І лелека своїм великим дзьобом зім'яв стебла льону, щоб волокна відокремилися.

– Дякую, дядечко лелеко.

"А тепер мерщій до їжака", – думає кріт.

– Їжачок, любий, – просить кріт, – дозволь мені на твоїх голках прочесати ось ці зім'яті стебла льону. Мені потрібно полотно на штанці.

З прочесаним льоном кріт побіг до павуків.

– Ми тобі допоможемо, – сказали вони і взялися за справу. Робота так і кипіла у них у лапках.

А тепер – швидше на галявинку.

– Чорнички, солодкі сині чорнички! Я несу нитки на полотно. Допоможіть мені пофарбувати їх!

Чорнички закивали синіми голівками.

Зрадів кріт і почав розкручувати веретено, а чорнички подавали одна одній нитку та фарбували її.

Жук-олень перерізав нитку, а мурахи несли відрізки.

Побудували мурахи ткацький верстат – машину, на якій тчуть з ниток полотно, – і стали ткати.

Заграли скрипочки, це коники влаштували концерт, щоб мурашкам веселіше було працювати.

Яке гарне полотно! Тепер у крота будуть штанці. Штанці з великими кишенями.

– Не знаю, навіть, як дякувати вам, – вклонився кріт мурашкам. А потім перекинув полотно через плече і рушив далі.

Дядечко рак розкроїв полотно.

А очеретянка пошила кроту чудові штанці з великими кишенями.

– Носи на здоров'я!

– Ах, які гарні штанці! А кишені! У них увійде все, що я знайшов: і кулька, і цвях, і дзеркальце...