Куди Бог дивиться - вірменська казка

Десь-не-десь, у якімсь царстві був цар. Якось прикликав він до себе трьох своїх слуг та й каже:

– Я вам загадаю три загадки, якщо не відгадаєте – горе вашим головам!

Питає в одного:

– Куди бог дивиться?

Другого:

– Що в бога на умі?

І третього:

– Скільки зірок на небі?

Остовпіли слуги:

– Царю, темні ми селюки, де вже нам про це знати? Благаємо, змилуйся над нами, дай нам хоч трохи часу на роздуми – туди-сюди поткнемося, розпитаємо в людей, а через місяць з відповіддю прийдемо.

Як так, то й так. Вирушили слуги в дорогу, півсвіту обійшли, а відповіді так і не знайшли. Через місяць кличе їх цар до себе:

– Ну то як, надумали?

– Вельможний царю,– в один голос йому слуги,– півсвіту ми обійшли, а відповіді так і не знайшли.

– Гей, кати! – гукнув цар.– Хапайте їх та на шибеницю! Тіла їхні спаліть, а попіл за вітром пустіть!

Якраз мимо проходив один чоловік та й питає:

– За що оцих горопах на шибеницю ведуть?

– Як за що? – кажуть.– Загадав їм цар три загадки, а відгадати вони не можуть.

– А що саме? – поцікавився подорожній.

– Запитав цар у мене,– каже перший,– куди бог дивиться.

– А в мене,– каже другий,– що в бога на умі.

– А ще скільки зірок на небі,– додав третій слуга.

– Відведіть мене до царя,– попросив подорожній,– я зумію відповісти йому.

Доповіли цареві, мовляв, є такий один, що зможе відповісти тобі. Наказав цар привести його до себе та й питає:

– То це ти зголосився мені відповісти?

– Я,– каже той.– Дозволь, царю, вирятую від шибениці тих горопах.

– Ну, коли так, ось тобі три загадки: «Куди бог дивиться?», «Що в бога на умі?» та «Скільки зірок на небі?».

– В який бік людина оком кине,– відповідає подорожній,– звідти на неї й бог дивиться.

– Це ти добре сказав,– похвалив цар,– ну, а скільки зірок на небі?

Попросив чоловік дозволу подумати до ранку, а як на день зайнялося, прийшов і каже цареві:

– Скажи, скільки в тебе волосин на голові, і я скажу, скільки зірок на небі!

– Отакої! – оторопів цар.– Звідки ж мені знати, скільки в мене волосин на голові?!

Чутка, що захожий зумів двічі відповісти цареві, швидко поширилась межи царських двораків, дійшла і до тих трьох бідолах. Зраділи вони...

Питає цар востаннє:

– А чи знаєш ти, що в бога на умі?

– Обдаруй мене на півдня своєю владою, і я тобі скажу, що в бога на умі!

Зліз цар зі свого трону, одяг бідняцькі лахи, а своє вбрання віддав біднякові, ще й корону зодяг йому на голову.

Сів цей чоловік на царське місце, а цар підходить до нього та й питає:

– То що ж усе-таки в бога на умі?

– А в бога на умі – твоє царство віддати мені! – відказав йому бідняк і наказав гукнути катів і військо цареве.

Прийшли кати стали перед ним:

– Що волієш, царю?

А перехожий каже:

– Візьміть цього чоловіка,– вказує на колишнього царя,– на шибеницю його!

Тут схопили царя, стратили, а слуг випустили на волю. Зійшовся люд. Усі хвалили бідняка за розум та справедливість, на руках носили і царем бути просили...