Пастух-брехун - вірменська казка

Була в одного царя донька. Вирішив він її заміж віддати й оголосив по всій країні:

– Віддам дочку за того, хто найкраще збреше!

Багато знайшлося бажаючих, та ніхто не зміг збрехати так, щоб у його брехні не було й слова правди. Царські радники у кожній неправді знаходили якусь частку правди. Вже не залишилося в тім краю жодного парубка, який не спробував би щастя,– жодного, окрім пастуха. Той подумав-подумав і вирішив піти спробувати, може, й дістанеться йому царівна.

Прийшов пастух у палац, зупинився на порозі й постукав.

Вийшов вартовий, питає:

– Ти хто такий?

– Брехун, прийшов брехати.

– Заходь.

Увійшов пастух у палац, став перед царем.

Питає цар:

– Хто ти?

– Довгих тобі літ, царю, я прийшов брехати.

– Давай бреши.

– Царю, я син багатія,– мовить пастух,– раніше твій батько був бідняком і взяв у мого батька мірку золота. Й не раз так бувало – твій батько брав у мого батька в борг, але грошей не повертав. Так твій батько розбагатів, став царем, і тепер ти царюєш, а мого батька обсіли злидні, й він став бідним пастухом, тому і я пастух.

Послухали візири й сказали:

– Що ж, таке буває – одні багатіють, інші бідніють.

– Царю, коли мій батько збіднів, надумався він податися на чужину найнятись десь на роботу. От він і каже матері:

«Жінко, розпали-но тонир, приготуй поїсти на дорогу».

А сам кудись вийшов. Розпалила мати в тонирі, приготувала халву. Жде, жде батька, а його нема. Тоді мати одсипала частину халви для батька в миску й поставила її під ліжко. Повернувся батько, мати подає йому попоїсти, але він відмовився, сказав, що був у гостях і там поїв. Та й пішов собі. Минуло сім років. Мені стало вже за двадцять. Тут прийшла звістка: «Батько повернувся!» Побіг я його зустрічати. Разом і до хати увійшли. Батько й каже:

«Дружино, дай-но чогось попоїсти, зголоднів я з дороги».– «Зараз розпалю тонир і приготую чого-небудь»,– відказує мати.

Я тут і нагадую:

«Матусю,– кажу,– того року, як батько поїхав, ти зварила халву. Де та частина, що її для батька заховала? Принеси, нехай поїсть».

«Правда твоя, синку, я й забула, що вона під ліжком стоїть»,– зраділа мати.

Пішла мати, приносить миску з халвою, а вона пліснявою на чотири пальці вкрилася. Зняв батько плісняву, взяв шматок халви й поклав до рота. Та халва була така гаряча, що він обпікся й виплюнув її. Шматок халви упав на землю, земля розкололася, шматок провалився й упав у море і там зашипів. До цього часу чути, як він шипить.

На цей раз сказали царські радники:

– Це лише наполовину брехня.

Й цього разу бідолашного пастуха вигнали геть. На другий день наламав пастух вербового гілля, сплів з нього величезного кошика, поклав його на гарбу, запріг волів і погнав їх у палати.

Постукав у ворота – вартовий питає:

– Хто там?

– Це я,– каже пастух,– відчиняй ворота, я привіз таку брехню, що вона ні в які ворота не лізе.

Відчинили ворота, ледь втягли кошика й залишили його у дворі.

Став пастух перед царем і каже:

– Царю, он тією міркою поверни мені гроші, які ти винен моєму батькові.

Візири, що сиділи довкола царя, підвелися й вийшли у двір.

Як побачили той кошик, так і закричали:

– Брешеш! Цар не винен тобі стільки золота!

– А коли я брешу – віддайте за мене царівну!

Став цар міркувати: «Коли ми погодимося, що він каже правду,– доведеться віддати йому купу золота, а коли погодимося, що він бреше,– доведеться віддати доньку».

Подумав-подумав цар і вирішив видати за пастуха свою доньку.

Узяв пастух царівну й радий повернувся додому.

Дан, зурна – музичні інструменти.