Код да Вінчі - Ден Браун

— І ви вважаєте, цей момент настав?

— Сто відсотків. Це ж цілком очевидно. Маємо всі історичні ознаки, і, зрештою, якби Пріорат не збирався відкрити своєї таємниці найближчим часом, то чому б Церква активізувалась саме зараз?

— Але ж монах ще не розкрив нам своїх намірів, — заперечила Софі.

— Наміри монаха — це наміри Церкви, — відповів Тібінґ. — А Церква хоче знищити документи, які викривають великий обман. Цієї ночі вона була так близько до мети, як ніколи, і Пріорат довірив свою місію вам, міс Неве. Урятувати Святий Ґрааль, без сумніву, означає ще й виконати останнє завдання Пріорату — розповісти правду світові.

— Лі, — втрутився Ленґдон, — ви вимагаєте від Софі такого відповідального рішення, мабуть, забуваючи, що вона лише годину тому взагалі дізналася про існування документів Санґріл.

Тібінґ зітхнув.

— Пробачте, міс Неве, якщо я на вас тисну. Я завжди був переконаний, що ці документи треба оприлюднити, але, врешті-решт, вирішити це маєте ви. Я лише думаю, що вам варто вже почати задумуватись над тим, що буде, якщо нам пощастить відкрити наріжний камінь.

— Панове, — твердо мовила Софі. — За вашими ж словами, «не ви знайдете Ґрааль, а Ґрааль сам знайде вас». Я вірю, що Ґрааль знайшов мене не випадково, і коли настане час, я знатиму, що робити далі.

Чоловіки, схоже, не чекали від Софі такої рішучості.

— Отже, — додала вона, показавши на скриньку, — до роботи.

Лейтенант Колле стояв у вітальні Шато Віллет і понуро дивився, як догорає в каміні вогонь. Капітан Фаш приїхав кілька хвилин тому і був у сусідній кімнаті. Він щось кричав у телефон, намагаючись скоординувати пошуки зниклого «рейндж-ровера».

«Тепер він може бути де завгодно», — із сумом думав Колле.

Після того як він порушив наказ Фаша й упустив Ленґдона вдруге, Колле був вдячний, що науково-технічний відділ виявив на підлозі дірку від кулі, яка підтверджувала, що в будинку таки стріляли. Але настрій у Фаша все одно був кепський, і Колле відчував, що йому ще добряче перепаде, коли все вгамується.

Прикро, але ніщо з того, що вони знайшли в маєтку, не прояснювало, що ж насправді відбувається і хто в цьому замішаний. Чорне «ауді», що стояло за брамою, хтось узяв напрокат на фальшиве ім’я, подавши номер фальшивої кредитної картки, і відбитків пальців, які були на авті, у базі даних Інтерполу не виявилось.

До вітальні вбіг інший агент.

— Де капітан Фаш? — нетерпляче запитав він.

— Розмовляє по телефону, — байдуже відповів Колле, не відводячи погляду від розжареного вугілля.

— Уже не розмовляю! — гаркнув Фаш, заходячи до кімнати. — Що у вас?

— Капітане, до управління щойно телефонував Андре Берне з Депозитарного банку Цюриха, — повідомив агент. — Заявив, що хоче говорити з вами особисто. Він вирішив змінити покази.

— Он як? — здивувався Фаш.

— Берне зізнався, що Ленґдон і Неве пробули в банку якийсь час.

— Ми це й самі зрозуміли, — сказав Фаш. — А навіщо він збрехав?

— Він сказав, що розмовлятиме тільки з вами. Готовий допомагати усім, чим може.

— В обмін на що?

— Хоче, щоб його банк не згадували в новинах і щоб ми допомогли йому повернути якесь викрадене майно. Здається, Ленґдон і Неве викрали щось, що належало Соньєрові.

— Що? — не витримав Колле. — Як?

Фаш не відреагував. Він пильно дивився на другого агента.

— Що вони викрали?

— Берне не уточнив, але в мене склалося враження, що він готовий на все, аби тільки це повернути.

Колле спробував уявити, як це все відбувалося. Може, Ленґдон і Неве погрожували вбити якогось працівника банку? Може, вони змусили Берне відімкнути сейф Соньєра і допомогти їм утекти на броньовику? Теоретично це було можливо, але Колле ніяк не міг повірити, що Софі Неве здатна у щось таке вплутатись,

З кухні Фаша покликав ще один агент.

— Капітане! Я тут переглядаю номери, що в Тібінґа на швидкісному Наборі, і зараз маю на лінії аеродром Ле Бурже. Кепські новини.

За тридцять секунд Фаш зібрався їхати із Шато Віллет. Він щойно довідався, що Тібінґ тримав на аеродромі Ле Бурже приватний літак і що приблизно півгодини тому цей літак злетів.

Працівник аеродрому заявив по телефону, що не знає, хто був на борту і куди попрямував літак. Зліт відбувся не за розкладом, плану польоту ніхто не реєстрував. Усе це було протизаконно, навіть якщо йшлося про такий маленький аеродром, і Фаш був певний, що, натиснувши на кого треба, він отримає відповіді на всі питання.

— Лейтенанте Колле, — гаркнув Фаш, прямуючи до дверей. — Мені не залишається нічого іншого, як залишити вас тут керувати роботою науково-технічного відділу. Спробуйте задля інтересу зробити хоч щось корисне.

Коли літак набрав висоту і взяв курс на Англію, Ленґдон обережно підняв скриньку з колін, де про всяк випадок тримав її під час зльоту, і поставив на стіл. Софі й Тібінґ, згораючи з нетерпіння, нахилилися вперед.

Відчинивши скриньку, Ленґдон зосередив увагу не на загадковому криптексі, а на малесенькій дірочці на зворотному боці кришки. Кінчиком ручки він обережно виштовхнув троянду, і під нею відкрився текст. «Sub Rosa», — промовив він подумки, сподіваючись, що свіжий погляд на напис допоможе розпізнати мову. Максимально зосередившись, Ленґдон уважно подивився на текст.

За кілька секунд його знову охопив відчай.