Заміж у покарання - Марія Акулова

Це мене лякає настільки, що ступаю назад.

Він бачить, гальмує.

Їде поглядом по тілу. Фокусується на очах.

– Ти телефон забула. В машині. Я приніс.

Опускає долоню у кишеню. Дістає мій мобільний. Кидає і гаджет із глухим звуком б'ється об покривало.

Сором топить по саму маківку.

Господи, Айлін… Ти знову… Думала, він до тебе просто так прийде?

– Вибачте, – виштовхую з себе вибачення, дивлячись на носки чоловічих блискучих туфель.

– За правду не вибачаються, Айлін. Я б не вибачався.

На це вже не відповідаю.

Айдар розвертається і йде до дверей.

Вони закриваються, я опускаюсь на ліжко там, де стояла.

Жахливий вечір стає ще гіршим. Сказано стільки гидот… Між нами тепер абсолютно точно не побудована на взаємній симпатії співпраця…

Кожен шурхіт у будинку лякає. Айдар довго знаходиться на першому поверсі, потім виходить із дому та сідає у машину.

Схоже, вирішив дослухатися моєї поради, але полегшення це не дарує.

Як і той факт, що цього разу повідомлення я, як і просила, вже не отримую.