Не кохай мене - Ольга Джокер

***
Четвертий день - політ нормальний.

Я знаходжу, чим себе зайняти. Вдень ходжу із Женею на пляж, вечорами відвідую тренування. Щоразу впевненість у власних силах все зростає і зростає. Ілля Степанович заговорює про поїздки на змагання. Я начебто киваю і погоджуюся з ним, а в самої досі якесь неприйняття того, що спорт повернувся в моє життя. Хочеться себе ущипнути.

Звичайно, я шалено сумую за Ярославом, особливо вечорами. Мені не вистачає його близькості, запаху, тепла та посмішок. Довго розглядаю рідкісні фотографії, які я робила крадькома — він дуже не любить фотографуватися. Ні зі мною, ні поодинці. Серце стискається, коли я милуюся його профілем. Особливо привабливі та сексуальні фотки виходять, коли Яр веде машину. Він такий зосереджений, трошки похмурий. На вилицях видніються жовна.

В один із максимально вільних днів ми з подругами вибираємось на тривалий шопінг. Анька летить на море зі своїм хлопцем, тож попросила допомогти підібрати їй купальник. Хто б сказав мені, що це займе майже п'ять годин часу — я б добре подумала, перш ніж вирішитися.

Потім ми засідаємо у ресторанчику та замовляємо обід. Все, що я відчуваю це роздратування та втома, а ще пекельний голод.

- Ми довго сперечалися, що краще: Іспанія чи Греція, — каже Ганна.

- І? У результаті, що вибрали? - Цікавиться Жека, першою отримавши своє замовлення.

- Італію. Знайшли компроміс.

- В Італії чудово, - вклинююся я в розмову. - Їздила туди позаминулого року. Після матчу виділила два дні, щоб вивчити пам'ятки.

- Я точно не за цим туди їду, — хмикає Аня.– Відпочивати, засмагати та дегустувати місцеву їжу та вина – ось це для мене. Давид тієї самої думки.

Я слухаю розмову подруг впіввуха, тому що вся моя увага зосереджена на мобільному телефоні, який уперто мовчить уже котру година.

Раніше Яр обов'язково бажав мені доброго ранку, потім віддзвонювався в обід і ввечері. Вчора, наприклад, він повідомив, що вже забрав із ювелірної крамниці мій довгоочікуваний кулон. Не забув…

Я дуже зраділа і попросила сфоткати. Отримавши фото, мало не розплакалася. Саме такий я втратила минулого року. Один в один, навіть діамант на тому самому місці!

Зателефонувавши Ярославу, не стрималася. У серцях зізналася, що він найкращий чоловік у світі. Жаров ненадовго замовк. Як мені здалося, трохи напружився з таким визнанням. І трохи згодом відповів, що мені не варто його ідеалізувати.

Сьогодні від Яра поки що не пролунало жодного дзвінка, і я майже готова погодитися з його проханням. Так не можна! Я чекаю хоча б звістки. Оскільки Ярослав має щільний графік, я не ризикую дзвонити йому першою. Тим більше не хочу, щоб він думав, ніби я його контролюю. Він мусить знати, що я йому довіряю. Поки що не на повну силу, але дуже намагаюся.

- Сонь, а ви не збираєтесь у подорож? - Цікавиться Аня, дивлячись на мене впритул.

- Ми?

- Ви, ви. Наскільки я пам'ятаю, медового місяця у вас з Яром не було. Гаразд, ти тоді шкутильгала, а зараз цілком можна кудись полетіти?

- Ми не обговорювали цей момент.

Аня швидко втрачає до мене інтерес і обурюється, що мати взагалі не хотіла відпускати її на відпочинок із хлопцем. Мовляв, дев'ятнадцять років – рано. На що Аня відповіла, що Сонька вже три місяці одружена. Вік досить зрілий для усвідомлених рішень.

Я чомусь міцно замислююся. Ми з Ярославом загалом не обговорюємо ні стосунки, ні майбутнє. У жодному контексті. Живемо одним днем. Як можемо, як уміємо. Як нам зручно. Просто проводимо час разом і насолоджуємося один одним. Щиро, неквапливо. Я даю Яру можливість звикнути до себе. Адже він не планував зі мною нічого, але в один момент ситуація переломилася на краще. У нас тільки-но зароджуються почуття. Зі сторони Жарова це поки що не кохання.

Мені добре з тобою, Сонька. Просто офігенно добре.

І я відчуваю це кожною клітиною свого тіла. Те, як ніжно і дбайливо він ставиться до мене, те, як оберігає і захищає. Він старається. Про секс взагалі немає мови - у нас все прекрасно. Упевнена, стільки разів за цей місяць, скільки ми з Ярославом трахалися, жодна сімейна пара не може подібним похвалитися. У такі моменти питання з нав'язливою Радмілою відпадає у мене автоматично.

Після посиденьок у кафе викликаю таксі. Сьогодні я надто втомилася, щоб діставатись громадським транспортом, а потім йти пішки. За вікном миготять людні вулиці та новобудови.

Телефон оживає, коли автомобіль повільно заїжджає на територію комплексу. Я мало не пострибую від щастя, коли бачу на екрані номер Ярослава. Розплачуюсь по лічильнику, кажу водієві, що мені не потрібно давати здачу і швидко виходжу з машини.

- Алло! Ярік, привіт!

- Привіт. Як ти, Сонь? - Чую в динаміці коханий голос. - Вибач, що не дзвонив - багато справ навалилося.

- Та я й не ображаюся, — вимовляю з посмішкою і паралельно шукаю в сумочці ключі.

Жаров питає, чим я займалася. Уважно слухає, поки я плутано переказую події сьогоднішнього дня. Мені хочеться багато про що йому розповісти, але я розумію, що кількість часу обмежена.

- Собі щось купила? - цікавиться Яр після моїх скарг на шопінг.