Шовкопряд - Джоан Роулінг
Страйк раптом відчув утому. Яка книга була б з цієї манії?
— ...а то він просто мене дурив, щоб я ділилася найпотаємнішими думками й почуттями, а Кет! Він таке заподіяв Кет! Ви не уявляєте! Я радію, що та його сука-жінка вбила його! Бо якби не вона, то...
— Чому,— спитав Страйк,— ти кажеш, що Квайна вбила його дружина?
— Бо Кет має докази!
Коротка пауза.
— Які ще докази? — спитав Страйк.
— А тобі все скажи! — закричала Піппа, істерично підсміюючись.— Ти б і не від того!
— Якщо вона має докази, то чому не несе до поліції?
— З жалості! — крикнула Піппа.— 3 почуття, про яке ти навіть гадки...
— Чому,— сварливо запитали з-за дверей,— ви ніяк не вгамуєтеся?
— Ох чорт,— буркнув Страйк, коли непевний силует містера Кроуді з нижнього поверху впритул наблизився до скла.
Робін пішла відчинити двері.
— Вибачте, містере Кроуді, ми...
Піппа водномить підхопилася з дивана. Страйк спробував перехопити її, але від різкого руху дико заболіло коліно. Відштовхнувши містера Кроуді, дівчина втекла, брязкаючи сходами.
— Облиш! — гукнув Страйк до Робін, яка приготувалася гнатися за Піппою.— Принаймні її ніж у мене.
— Ніж? — злякався містер Кроуді, і ще п’ятнадцять хвилин довелося умовляти його не йти до орендодавця (бо через увагу преси після справи Лули Лендрі графічний дизайнер сильно нервував і жив у постійному страху, що по Страйкову душу прийде новий убивця і помилиться офісом).
— Господи Боже,— вимовив Страйк, коли Кроуді врешті вдалося здихатися. Він важко опустився на диван; Робін підтягнула комп’ютерний стілець, і кілька секунд вони дивилися одне на одного, а потім почали сміятися.
— Оце ми з тобою добре розіграли доброго й злого копа,— сказав Страйк.
— Я не прикидалася,— зізналася Робін.— Мені дійсно було її шкода.
— Я помітив. А мене, на якого вона напала, не шкода?
— А вона дійсно хотіла тебе зарізати чи просто накрутила себе? — скептично озвалася Робін.
— Ідея їй, мабуть, подобалася більше, ніж її втілення в життя,— погодився Страйк.— Біда лише в тому, що немає значення, хто тебе заріже — якась навіжена чи професійний убивця. Все одно будеш мертвий. І що взагалі вона б отримала, якби зарізала мене?
— Материнську любов,— тихо відповіла Робін.
Страйк питально глянув на неї.
— Власна мати від неї відмовилася,— пояснила Робін,— і в неї зараз важкий період — гадаю, вона п’є гормони, і бозна-що ще потрібно робити перед операцією. Піппа думала, що має нову сім’ю, так? Гадала, що Квайн і Кетрин Кент будуть їй за нових батьків. Вона і нам казала, що Квайн називав її другою донькою і в книжці зобразив як доньку Кетрин Кент. Але в «Бомбіксі Морі» він показав її світові як напівчоловіка-напівжінку. Ще й натякнув, що насправді вона хотіла б з ним переспати. Новий батько,— провадила Робін,— дуже сильно її підвів. Але мама і досі любить її, маму теж зрадили, тож Піппа вирішила помститися за них обох.
Вона не змогла стримати усмішки, таким враженим здавався Страйк.
— Чого ти тільки покинула навчання на психолога?
— Довга історія,— відповіла Робін, відвертаючись до комп’ютера.— Вона досить юна... років двадцять, як гадаєш?
— На вигляд десь так,— погодився Страйк.— Шкода, що нам не випало нагоди розпитати, що вона робила після Квайнового зникнення.
— Вона цього не робила,— упевнено мовила Робін, розвертаючись до нього.
— Мабуть, твоя правда,— зітхнув Страйк,— як мінімум тому, що пхати собаче лайно у скриньку — то якось дрібно, коли вже випустила жертві тельбухи.
— І здається, що з планами та їхнім виконанням у неї кепсько, так?
— Це ще м’яко кажучи,— погодився Страйк.
— Ти заявиш на неї в поліцію?
— Не знаю. Можливо. От чорт! — він ударив себе по лобі.— Ми ж так і не дізналися, чому в книжці вона співає!
— Здається, я маю здогад,— сказала Робін, трохи поклацавши клавішами і проглянувши знайдену інформацію на моніторі.— Спів — це щоб пом’якшити голос... вокальні вправи для трансгендерних осіб.
— І все? — не повірив Страйк.
— А що — тут не було б на що ображатися? — спитала Робін. — Та ну — він прилюдно кепкував з дуже особистих речей...
— Я не це мав не увазі,— озвався Страйк.
Він подивився у вікно, міркуючи. Сніг падав рясно й швидко.
Трохи згодом Страйк спитав:
— А що було у книгарні?
— Боже, а я була й забула!
Робін розповіла про продавця, який переплутав перше і восьме листопада.
— От старий телепень,— прокоментував Страйк.
— Ну, це грубо,— заперечила Робін.
— Кажеш, він був дуже самовпевнений? Те саме щопонеділка — щопонеділка ходить до друга Чарльза...
— Але що то був за вечір — коли просів ґрунт чи коли єпископи зреклися Риму?
— Кажеш, він стверджує, що той Чарльз перервав його історію про Квайна в книгарні новиною про вирву?
— Так він сказав.
— Тоді я за те, що Квайн заходив до крамниці першого числа, а не восьмого. Старий запам’ятав, що між цими речами був зв’язок. Телепень, усе переплутав. Хотів вірити, що бачив Квайна після зникнення, хотів допомогти встановити час смерті — от і почав підсвідомо шукати причину вважати, що все сталося в понеділок, коли могло мати місце вбивство, а не в понеділок за цілий тиждень до того, як у когось виникли причини цікавитися Квайном.
— Та все одно Квайн йому сказав дещо дивні речі, якщо вірити старому, правда? — зронила Робін.
— Так, дивні,— погодився Страйк.— Зайшов по поживу для розуму перед відпусткою... тобто він уже планував зникнути за чотири дні до сварки з Елізабет Тассел? Уже планував піти на Тальгарт-роуд — і це після всіх років, що він ненавидів той будинок і уникав його?
— Ти розкажеш про це Анстису? — спитала Робін. Страйк відповів кислим смішком.
— Ні, не розкажу. Ми не маємо справжніх доказів того, що Квайн там був першого числа, а не восьмого. До того ж ми з Анстисом трохи посварилися.
Знову виникла довга пауза, а
