Оповідання про Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль

— Так, вона вибрала для цього єдиний з усіх стільців.

— І все ж таки жіночу поведінку часто не вдається збагнути. Ви, звичайно, пам’ятаєте жінку в Маргіті, вона викликала в мене підозру тільки тому, що відверталась від нас. А все виявилось дуже простим: у неї не було напудрено ніс. Хіба можна будувати якісь умовиводи на такому сипучому піску? Іноді за найнезначнішими жіночими вчинками ховається сила-силенна даних, а найнезвичайніша поведінка може залежати від шпильки для волосся або щипців для завивки. До побачення, Вотсоне.

— Ви йдете?

— Так, я проведу ранок на Годольфін-стріт з нашими друзями з поліцейської установи. Вирішення поставленої перед нами проблеми пов’язано з Едуардо Лукасом, хоч мушу визнати, що не маю нінайменшого уявлення, якої форми воно може набрати. Величезна помилка будувати теорію, не маючи фактів. А ви, мій друже, пильнуйте тут і приймайте всіх нових відвідувачів. Я повернусь до другого сніданку, якщо матиму змогу.

Весь цей день, потім наступний і ще один Холмс перебував у настрої, який його друзі назвали б мовчазним, а інші — похмурим. Він то приходив, то кудись ішов, безперервно палив, грав на скрипці якісь уривки, поринав у задуму, коли-не-коли ковтав бутерброди й неохоче відповідав на запитання, які я іноді йому ставив. Мені було зрозуміло, що пошуки у нього йдуть не так, як треба. Про справу він нічого не казав, і я тільки з газет дізнався про хід слідства, арешт і швидке звільнення Джона Міттона, лакея небіжчика. Жюрі присяжних при коронері встановило факт «навмисного вбивства», але учасники злочину залишались невідомими. Не було висунуто припущень і щодо мотивів убивства. В кімнаті було чимало цінних речей, але злочинець нічого не взяв. До паперів покійного ніхто не доторкався. Їх було уважно вивчено, і це показало, що покійний старанно стежив за міжнародною політикою, невтомно збирав плітки, був чудовим лінгвістом і вів величезне листування. Він також був близько знайомий з провідними політичними діячами кількох країн. Але серед документів, що заповнювали шухляди його письмового столу, не було виявлено нічого сенсаційного. Його стосунки з жінками справляли враження безладних і несерйозних. Серед жінок у нього було багато знайомих, але мало друзів, і жодну з них він не кохав. Він відрізнявся сталими звичками й поступливими манерами. Його смерть була абсолютною таємницею.

Що ж до Джона Міттона, лакея, то поліція заарештувала його з відчаю, бо не мала іншого вибору внаслідок своєї цілковитої безпорадності. Але завести на нього судову справу не змогла. Він того вечора гостював у своїх друзів у Хеммерсміті. Алібі було неспростовне. Правда, він вирушив додому рано й міг би повернутись у Вестмінстер ще до того, коли було виявлено злочин, але його пояснення, що частину шляху він пройшов пішки, визнали вірогідним, бо той вечір справді був тихий і теплий. Він повернувся о дванадцятій годині, і, певно, несподівана трагедія приголомшила його. Міттон завжди був у добрих стосунках із своїм хазяїном. Кілька речей покійного, наприклад, скриньку з бритвами, знайшли в чемоданах лакея, але він пояснив, що це подарунки небіжчика, і економка підтвердила його слова. Міттон перебував на службі в Лукаса три роки. Привертало увагу те, що Лукас не брав Міттона з собою на континент. Інколи він жив у Парижі по три місяці поспіль, але Міттон залишався наглядати за будинком на Годольфін-стріт. Що стосується економки, то того вечора, коли сталося вбивство, вона нічого не чула. Якщо до її хазяїна й приходив відвідувач, то він сам відчинив йому.

Таким чином, судячи з газет, таємниця вже три дні залишалась нерозкритою. А Холмс, якщо й знав більше від газет, тримав язик за зубами, але коли він сказав мені, що інспектор Лестрейд ввів його в курс справи, я зрозумів, що мій друг пильно стежить за розвитком подій. На четвертий день надійшла довга телеграма з Парижа, яка, здавалось, вирішила всю проблему:

«Паризька поліція (пише «Дейлі телеграф») зробила відкриття, що піднімає завісу над трагічною долею містера Едуардо Лукаса, якого спіткала насильницька смерть минулого понеділка на Годольфін-стріт у Вестмінстері. Наші читачі пам’ятають, що покійного джентльмена було знайдено зарізаним у власній кімнаті й що певна підозра впала на його лакея, але останній довів своє алібі й відхилив звинувачення. Вчора слуги однієї дами, що була відома під іменем мадам Анрі Фурнай і проживала в маленькій віллі на вулиці Аустерліц, повідомили поліцію, що їхня хазяйка збожеволіла. Медичний огляд показав, що вона справді страждає небезпечною й хронічною формою божевілля. Під час розслідування поліція встановила, що мадам Анрі Фурнай минулого вівторка повернулася з Лондона, і є підстави вважати, що вона причетна до злочину у Вестмінстері. Зіставлення фотографій незаперечно довело, що чоловік мадам Анрі Фурнай і містер Едуардо Лукас одна й та сама особа і що покійний з якихось міркувань жив подвійним життям в Лондоні й Парижі. Мадам Фурнай, креолка за походженням, відрізняється вкрай нестримною вдачею, в минулому у неї траплялись напади ревнощів, що переходили в оскаженіння. Припускають, що саме під час одного з них вона й вчинила цей жахливий злочин, який викликав у Лондоні таке хвилювання. Досі не з’ясовано, що вона робила в понеділок увечері, але не викликає сумніву одне: схожа до неї жінка в понеділок уранці на вокзалі Чарінг-Кросс привернула до себе загальну увагу своїм зляканим виглядом і різкими жестами. Отже цілком імовірно, що злочин вчинила або вона в нападі божевілля, або цей злочин справив на нещасну жінку таке враження, що вона втратила розум. Зараз вона нездатна доладу розповісти, що з нею було, і лікарі не плекають надії на відновлення її розумових здібностей. Є свідчення, що якусь жінку, можливо, навіть саму мадам Фурнай, бачили протягом кількох годин у понеділок увечері біля будинку на Годольфін-стріт і що вона нібито стежила за цим будинком».

— Що ви про це думаєте, Холмсе? — Я прочитав йому замітку, поки він кінчав снідати.

— Мій дорогий Вотсоне, — сказав Холмс, вставши з-за столу й походжаючи по кімнаті, — ви неймовірно терплячий, але якщо я