Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде - Вікторія Ковзун
– Може, навіть легенькі випади, якщо сьогодні добре підлікувати.
– Тоді добре, за справу! А решта – поставте ще одне шатро, – розпорядився Піт. – Бажано рожеве, я так думаю.
«Та я тебе…» – зашипіло зсередини, а нестерпний бандит навіть обернувся, щоб оцінити мою реакцію.
– Здається, наша розбійницька галявина приймає ще одного мешканця, тож я рішуче налаштований забезпечити йому найкращі умови для наших навчань.
Я стояла ні в сих ні в тих і помалу переварювала, чим обертається справа. Врешті-решт Піт Аллен кудись зник, ватага поплелася добувати шатро, а постать Арчі майнула біля мене, щоб потягнути за собою та обробити ногу. До самого вечора я так і не переварила, що це я таке утнула і що з цього буде: професійні навички самокопання дали збій.
Під вечір хлопці таки поставили шатро. Рожевого не знайшли, було тільки звичайне коричневе, зате знайшли величезний рожевий бант і повісили над входом. Піт Аллен схвально кивнув. Дірявлячи його підозріливим поглядом (цілий день десь вештався і не нагнітав), я пройшла всередину та облаштувала нове житло.
«Тимчасове житло», – вставила одразу.
«Ну, це як сказати… – оглянувся реалізм. – Цілком ймовірно, що довічне. Якщо ми тут же й зляжем з кісточками».
«Та ні! Це місце назавжди закарбується в пам’яті, як те, де ми стали сильнішими!» – явився оптимізм з підбитим оком.
«Ага, стали сильнішими і сильно-сильно злягли кісточками».
Та попри всі іронічні припущення я навіть не уявляла, на що підписалась.
[1] Юридично, в принципі
[2] Фактично, на практиці
