Таємниці дому пані Дорсет - Максиміліан Степовий

Бабусю Амаґу Сесілія любила, на відміну від власної матері. Бабуся часто розповідала їй цікаві історії та старовинні легенди про величних чарівниць, про те, як вони правили світом і всі схилялися до ніг цих мудрих жінок та слухалися їхніх наказів. По словам бабусі, то були часи темні, але сповнені гармонії, миру, адже жінки своїми порадами стримували гарячі голови чоловіків від марних воєн та смертей. Стара жінка теж любила свою онучку і часто любила розмовляти з нею про подібні речі. Проте, такі розмови чомусь не викликали схвалення з боку Кассандри. Мати завжди гнівалася на Амаґу, починала сваритися, називати її старою дурепою і забороняла Сесілії спілкуватися з бабусею та забивати собі голову всілякими дурницями, які не вартували уваги істинної аристократичної жінки. Сесілію завжди дивувала подібна реакція матері, адже вона буквально одразу починала лютувати, коли бачила бабусю та онучку разом.

На щастя, зараз Кассандра була в місті по справах, тому дівчинка лишилася наодинці із бабусею. Схоже, що й стара жінка збагнула наявність такої чудової нагоди поспілкуватися. Бабуся викликала жалість в серці Сесілії. Стара жінка, яка не мала здатності рухатися вільно сама, хотіла простого спілкування та уваги. Натомість, через тиранію Кассандри, Амаґу заточили в межах цього будинку і забороняли хоч трішки з кимось нормально спілкуватися. Наблизившись до Сесілії, бабуся сперлася ліктем на край свого візочку, підперла зморщене личко та стала дивитися довгим уважним поглядом зелених очей на онучку. Незважаючи на значний вік старої жінки, її очі не відповідали цьому обличчю. Вони й досі були сповненими сили, енергії, великої волі та пильності, від якої ніщо не могло сховатися. Ці очі захоплювали Сесілію своєю таємничістю і прихованою мудрістю, а, водночас, і лякали дівчинку. Було в них щось владне, крижане, майже дике. Від цього довгого погляду мурахи пробігали по спині й викликали якийсь неспокій.

Амаґа посміхнулася, простягнула зморшкувату руку та торкнулася старої груші з іншого боку. Дивлячись на онучку, вона заговорила тихим голосом:

-Я пам'ятаю, як цю грушу посадили в дні мого дитинства. Тоді вона була всього-навсього маленьким тоненьким відростком, який стирчав із землі. Здавалося, що це щось таке гидке та непривабливе. Проте, сила природи здатна і з жахливих речей зробити щось прекрасне. Так вона створила цей шедевр, цю грушу, яка довго приносила свої солодкі смачні плоди й дарувала тінь тим, хто полюбляв під нею відпочивати. Я часто сиділа під нею, роздумувала над сенсом нашого життя та працювала, насолоджуючись затишшям цього райського куточка. Бачу, що й тобі передалася ця любов до цього місця, чи не так, Сесілія?

Дівчинка несміливо посміхнулася, зачудована бабусиними словами. Поглянувши на зелену крону дерева, вона відповіла:

-Мені справді подобається і наш сад, і краса цього місця. Тут так спокійно, так чудово і добре. В ньому я можу відчувати себе справжньою і саме тут добре думати та мріяти. Я отримую своє натхнення, коли відпочиваю та граюся тут, бабуся. Чому мама ніколи не гуляє садом?

-Із твоєю мамою все складно, Сесі- тяжко зітхнула Амаґа, викрививши невдоволено губи- Вона ненавидить це місце, хоч і виросла тут, так, як я або ти. Кассандра не здатна бачити красу цього будинку та саду, комфорт та спокій. В душі твоєї матері вирують хаос і неспокій. Такі люди не створюють красу, не плекають гармонію, а руйнують її, слідуючи лише власним емоціям та переконанням. Це не доводить до добра. Світ був створений для рівноваги, для гармонії, але від людей залежить дотримання цих священних законів. Деякі з них якраз їм не слідують і тому викликають різні нещастя, підгодовуючи своїми діями якусь одну силу, роблячи іншу слабшою.

-Твої історії такі цікаві та заплутані, бабуся- засміялася дівчинка, підходячи до жінки та поклавши їй голівку на коліна, притулившись в обіймах до бабусі та заплющивши очі- Мені важко збагнути їхній сенс. Але ти права. Моя мама чомусь постійно зайнята, майже ніколи не буває вдома, проводить більше часу з іншими людьми та не звертає на мене уваги. Здається, ніби вона щось приховує від мене та не бажає цим поділитися. Мама дуже нещира і помічає мене тільки для того, щоб нагримати на мене через різноманітні дрібниці.

-В її діях є певний сенс, люба- серйозно сказала бабуся, погладжуючи дівчинку по шовковистому чорному волоссю- Вона боїться своєї ролі в цьому житті. І через це бажає уникнути і того моменту, коли ти розквітнеш та будеш готова отримати нові знання та почути важливу правду про себе та свою визначальну роль. Мені часто здається, що твоя мама давно покинула нашу справу, стала чужою для нас всіх і тепер становить небезпеку для майбутнього. Вона не цінує сили та знань, які накопичували наші предки і легковажно їх знищує, спалює дрібніші паростки славетного минулого нашого роду. Проте, я вважаю, що вона тебе любить, Сесі. Любить по своєму. І ця любов робить її надто сліпою до визначальної ролі, яка уготована тобі самою долею. Кассандра не розуміє, що від долі не втекти, її не уникнути. Поза силами звичайних людей боротися з такою бурхливою та визначальною силою, як доля. Нам не збагнути її розгалужень та хитрих сплетінь. Можна тікати все життя від неї, а вона наздожене наприкінці. Я вважаю, що ти маєш право знати, хто ти така насправді, Сесі. Я хочу передати тобі дещо важливе... Вже давно час сказати тобі, що ти ... Що ми всі...

-Що, бабуся?- миттєво підняла свою голову Сесілія, широко відкривши свої здивовані зелені оченята та зацікавлено вдивляючись у бабусине зморшкувате личко- Що ти маєш на увазі, коли говориш такі слова? Хто я така? Про яку роль ти говориш? Що не так із нашими предками, що маму лякає їхня спадщина? В чому сенс такої спадщини?

Амаґа замислено взяла за підборіддя обличчя Сесілії, низько схилилася та уважно поглянула в очі дівчинки. Чомусь погляд бабусі був таким прискіпливим та вивчаючим у цю мить, що в горлі Сесілії все пересохло, а серце швидко закалатало. Їй здавалося, що ще мить і бабуся зараз розповість все, що потрібно було знати їй давно. Стара жінка насупилася, не відводячи холодного погляду від онучки, а та, не відводила своїх і жадібно поглинала обличчя бабусі. Наступної миті в глибині зіниць Амаґи промайнуло одразу багато дивних різноманітних емоцій. Спочатку там з'явилося значне здивування, потім воно змінилося на глибокий страх, який перейшов поступово у дивну відразу. Такого виразу обличчя у бабусі Сесілія ще ніколи не бачила, проте їй страшно було порушувати тишу між ними та про щось питати жінку. Тому, дівчинка просто терпляче чекала на вердикт власної бабусі.