Темний шлях - Анні Кос

— Дякую, друже, проте справа в іншому. Я люблю Йорунн всією душею, але часом не впізнаю. У ній ніби прокинулося щось давнє, могутнє і невловне. Ти пам'ятаєш, у як вона дивилася на бурхливе море? Не кожному коханому дарують такі погляди. Йорунн тягнуть за собою мандрівки, відкриття, пригоди. Дім, затишок, діти не зроблять її щасливою, а мені, навпаки, треба дбати про молодших братів та сестричок.

— Може, варто дати їй час? —  невпевнено припустив конунг.

—  Рік? Два? П'ять? —  Безнадійно уточнив Ейдан. — Вона бачить у мені друга, не більше і не менше, і це ніколи не зміниться. Мені цього замало. З іншою жінкою, можливо, вистачило б, але не з нею, зрозумій. Доведеться її відпустити та навчитися жити заново.

— Впевнений, що не пошкодуєш?

— Упевнений, що шкодуватиму про це щохвилини свого життя. Але й тішити себе хибними надіями нестерпно.

В кімнаті зависло довге мовчання, тільки за вікнами глухо пролунали голоси воїнів: на вулицях йшла звичайна зміна варти.

— Повернешся з нами до Вітахольма? —  нарешті перервав тишу Лід.

— Якщо мій конунг дозволить, то ні. Звідси рукою сягнути до мого будинку, сім'я, мабуть, уже зачекалася. Крім того, треба ж відібрати для посвяти у воїни найбільш хвацьких хлопців. Може, до весни підготую тобі жменьку таких, на яких дивитись не соромно буде. Тоді й побачимось.

— В ім'я неба, трав та вітру, хай буде так, — Лід підвівся на ноги й міцно обійняв друга. —  Дякую, що допомагаєш.

—  Це мій обов'язок.

—  Тільки?

—  І щире бажання, мій конунг.