Бомба для голови - Юліан Семенов

Гіммлер відчув, як по всьому тілу полізли мурашки.

— Негайно підніміть у сейфі У — 5–11 дані по гороскопах, на квітень, — сказав він, — а я зараз же поїду до фюрера. Сподіваюсь, розвідка Бормана і Ріббентропа ще не перехопила цього повідомлення?

— Ріббентроп міг це одержати через свої зв’язки з нейтралами… Але я постараюся, щоб ви були у фюрера першим…

— Так, так, — відповів Гіммлер, — добре…

«Ну от і все, — подумав він і відчув, як на очі навернулися сльози. — Фюрер правий, як завжди, правий… Зміна правителя — це зміна курсу… Тільки цей ставленик євреїв міг підтримувати Сталіна. Будь-який інший президент прийме простягнуту нами руку… Тепер ми врятовані, тепер Вашінгтон зрозуміє, якщо ми не втримаємо полчища росіян, то загине Європа».

Він одягався дуже повільно, бо тремтіли пальці. Збираючії на столі папери, він помітив, що неправильно застебнув гудзики на френчі.

«Нічого, — подумав він, — це добра прикмета».

Почувши, що рейхсфюрер уже встав, у кімнату обережно зазирнув черговий ад’ютант.

— Усе гаразд, Франці, — сказав Гіммлер, — усе гаразд, мій друже. Нехай подадуть машину, а ви негайно подзвоніть професорам Пацінгеру й Ваберу. Скажіть, що зараз за ними приїдуть. Вибачтесь, що потурбували їх серед ночі, але поясніть, що це продиктовано надзвичайними обставинами. Попросіть їх узяти з особистої картотеки квітневі параболи — як за станом світил, так і за розрахунками на особисті гороскопи фюрера!

Гіммлер налив собі холодного міцного чаю, розвів підсолодженою водою з лимоном, прополоскав рот і пішов униз. Небо було високе, зоряне.

«Все зміниться, — думав він, сідаючи в машину. — Провидіння останнім часом випробовувало нас: воно вирішило провести народ і партію через найстрашніші труднощі, через кров і жах. Ми були сильні і сповнені віри; саме тому провидіння хоче тепер урятувати нас — воно рятує достойних, тих, хто вміє вірити».

Гіммлер не згадував зараз, як він їздив до Герінга й говорив йому про те, що фюрера треба усунути, бо він утратив волю і веде народ до загибелі; він забув також і про свої переговори з Даллесом, спрямовані проти Гітлера. Це спрацювало в ньому автоматично: як і всі слабкі люди, що мають величезну владу, в критичні хвилини він думав тільки про майбутнє, яке уявлялося йому в райдужних фарбах, минуле виключалося зовсім, наче його й не було. Сильний доти, поки був сильний фюрер, він став слабким, зрозумівши, що його бог і кумир котиться в прірву. Але зараз, після телефонного дзвінка Шелленберга, він знову став колишнім Гіммлером, «фанатиком ідей фюрера і націонал-соціалізму, найвеличнішого вчення двадцятого століття». Він легко викинув з пам’яті ті свої кроки, які були явною зрадою Гітлера, зараз же, коли зірка фюрера знову засяє після смерті Рузвельта, бо розвалиться коаліція ворогів, він зробить так, що його апарат, чітко відрегульований, який не знає, що таке обговорення наказу, спрацює, і всіх причетних до минулого він знищить. Не буде ніякого минулого, коли з’явилася реальна перспектива майбутнього. Це вже питання другорядне, яке вирішить апарат: приховати те минуле, коли в нього, в Гіммлера, були вагання. Зрештою він і тоді думав лише про Німеччину. Але й про це ніхто не повинен знати, а той, хто знав, щезне.

В приймальні фюрера вже сиділи професори Пацінгер і Вабер.

— Добрий вечір, — сказав Гіммлер сухо.

Така строга сухість була несподіваною. Останні місяці Гіммлер поводився з усіма дуже лагідно.

Навіть стоматолог, який умонтував йому в кутній зуб тайник з ампулою ціаністого калію, пояснивши систему користування, одвернувся й заплакав. Гіммлер передав йому кабінет, конфіскований у комуніста-стоматолога, і допоміг через університет дістати ступінь доктора медицини, не захищаючи дисертацій. Стоматолог був усім зобов’язаний цьому чоловікові з короткозорими очима, який сидів у кріслі й спокійно слухав, як йому треба вбивати себе, і, подякувавши за пояснення, торкнувся його руки крижаними пальцями, хоч зовні, як завжди, був спокійний…

Але тепер, коли все так раптово змінилося і коли завтрашній день обіцяв кардинальну переміну в розкладці політичних сил світу, Гіммлер став тим самим Гіммлером — сухуватим, суворим і небагатослівним.

— Прошу вас до кабінету, панове.

Там, запропонувавши професорам астрології сісти, Гіммлер, заклавши руки за спину, заходив мовчки по кабінету, а потім спитав:

— Ви закінчили обробку гороскопів на цей квітень у себе в інституті?

— Ще ні, — відповів Пацінгер. — Хоч робота наближається до кінця.

— Ну й що у вас виходить — у ваших попередніх розрахунках?

Професори перезирнулись.

— Рейхсфюрер, — відповів Пацінгер, директор секретного інституту при СС по складанню гороскопів, — усе промовляє за те, що, незважаючи на величезну міру трагізму, що його переживає нація, перемога прийде до нас і великі ідеї націонал-соціалізму засяють у віках. Вони стануть провідною зорею майбутніх поколінь європейців.

— Ви повторюєте передовицю з «Фолькішер беобахтер»… Усе це я чув по радіо… Ви всього лише цитуєте Геббельса, професоре. У вас не було ніяких показань на сьогоднішнє число?

— Ні. Конкретних не було, — відповів Пацінгер.

— У мене були, — тихо сказав Вабер, помічник директора з питань зв’язку астрології з математичними й біофізичними інститутами. Він залишив астрономію, коли зрозумів, що в умовах рейху, де майбутнє планує не вчений, а партійний апарат, нічого путящого в науці йому не пощастить зробити, тим паче, що астрономію поставили в залежне становище від астрології, і перейшов до Пацінгера, людини, далекої від науки, — просто той був старий приятель Лея, і. керівник «Трудового фронту» добився призначення Пацінгера, який не мав навіть університетської освіти, на посаду директора секретного інституту. Гіммлер пішов на це досить легко, бо коли зажадав досьє Пацінгера, з’ясувалося, що той був інформатором гестапо з 1934 року.

Вабер спершу сподівався, користуючись астрологічним блефом, розгорнути серйозну наукову роботу по своїй темі «Астрономія й соціологічна футурологія».

Але з цього нічого не вийшло: інститут було побудовано на зразок військової організації, і жодної теми не затверджували, якщо її не доручав інститутові хтось із партійних чи державних бонз рейху. Вабер спробував зіпхнути Пацінгера з його посади, викликавши його кілька разів на наукову дискусію в присутності Гіммлера, але Пацінгер володів чудовою здатністю відчувати, чого хоче рейхсфюрер, який гороскоп був би йому зараз найбільше бажаний, і завжди «попадав у десятку».

Зараз, після нічного дзвінка Шелленберга, що викликав його в бункер, Вабер увімкнув радіо й понишпорив по шкалі приймача: А він добре розумів, що зараз найважливішим у астрології є допуск до інформації, а оскільки в Німеччині всі новини інтерпретирувалися міністерством пропаганди, то вся