Оповідання про Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль

— Так, джентльмени, — мовив він, — це найзнаменитіша з перлин, що нині існують на світі, і, завдяки щасливій випадковості, мені вдалося з допомогою індукції простежити її шлях зі спальні князя Колонни в готелі «Дакр», де вона пропала, до внутрішньої частини ось цього, останнього з шести бюстів Наполеона, виготовлених в майстерні фірми «Гельдер і компанія» в Степні. Ви повинні пам’ятати, Лестрейде, сенсацію, викликану зникненням цієї коштовної перлини, й марні зусилля лондонської поліції знайти її. Я сам виступав консультантом у тій справі, але не зміг пролити на неї хоч трохи світла. Підозра падала на покоївку княгині, італійку, було доведено, що в цієї покоївки є в Лондоні брат, але ніяких зв’язків між ними виявити не вдалося. Покоївку звали Лукреція Венуччі, і в мене немає анінайменших сумнівів, що П’єтро, вбитий два дні тому, був її брат. Я проглянув дати в старих газетах і виявив, що перлина зникла рівно за два дні до арешту Беппо за те, що він штрикнув когось ножем. Заарештували Беппо в майстерні фірми «Гельдер і компанія» саме в той час, коли там виготовляли ці бюсти. Тепер ви ясно бачите послідовність подій, хоч бачите її, звичайно, в зворотному порядку, ніж той, в якому події розгортались переді мною. Перлина була в Беппо. Можливо, він украв її в П’єтро, можливо, він був співучасником П’єтро, можливо, він був посередником між П’єтро та його сестрою. Для нас немає значення, яке з цих припущень правильне.

Найголовніший для нас факт полягає в тому, що перлина була в Беппо, коли поліція почала його переслідувати. Він прибіг у майстерню, де працював, розуміючи, що має всього кілька хвилин на те, щоб сховати здобич величезної вартості, яку в нього обов’язково знайдуть, коли обшукуватимуть. У коридорі сохло шість гіпсових бюстів Наполеона. Один з них був ще м’який. Беппо, вправний майстер, миттю зробив дірочку у вологому гіпсі, опустив туди перлину й кількома рухами пальців закрив отвір. Це була чудова схованка. Ніхто не міг її знайти. Але Беппо дістав рік в’язниці, а тим часом шість бюстів розбрелися по Лондону. Він не міг знати, в якому з них знаходиться його скарб. Тільки розбивши їх, він знайшов би перлину. Якби Беппо навіть потрусив бюстом, то це все одно нічого йому не дало б, оскільки гіпс був вологий, і перлина, швидше за все, прилипла б до нього, що насправді й трапилось. Проте він не впав у відчай, а проводив свої пошуки з чималою винахідливістю й наполегливістю. Через двоюрідного брата, який працює у Гельдера, він дізнався, які фірми скупили Наполеона для перепродажу роздрібним торговцям. Йому вдалося влаштуватись до Морза Хадсона, і він таким чином вистежив три бюсти. В них перлини не виявилось. Потім з допомогою якогось робітника-італійця йому пощастило розвідати, куди поділись інші три бюсти. Перший з них знаходився в будинку Харкера. Там Беппо підстеріг спільник, який вважав його винним у тому, що перлина пропала, між ними зчинилася бійка, і спільника було зарізано.

— Якщо вбитий був спільником Беппо, то для чого він носив з собою його фотокартку? — спитав я.

— Щоб вистежити Беппо, спитати про нього у третіх осіб. Це найвірогідніша причина. Ну, а я розрахував, що після вбивства Беппо, очевидно, радше поспішатиме, ніж зволікатиме з пошуками. Він повинен був побоюватись, що поліція розкриє його таємницю, отож і пришвидшив свої дії, щоб випередити її. Звичайно, я не міг бути впевнений, що він не знайшов перлину в бюсті, який належав Харкеру. Я навіть не дійшов певного висновку, що справа стосується перлини, але для мене було зрозуміло: чоловік щось шукав, бо він пройшов з бюстом повз інші будинки, щоб розбити його в садку, куди падало світло від ліхтаря. Оскільки бюст Харкера був одним з трьох, шанси стали точнісінько такими, як я вам і казав: один проти двох за те, що перлина саме в цьому бюсті. Залишалось два бюсти, і було зрозуміло, що спочатку він візьметься за той, який знаходиться в Лондоні. Я попередив мешканців будинку, щоб уникнути другої трагедії, ми програли парі, але наслідки виявились якнайкращими. На цей час я, звичайно, вже напевно знав, що ми полюємо за перлиною Борджіїв. Ім’я вбитого чоловіка з’єднало всі факти. Тепер залишався останній бюст, той, що знаходився в Редінгу, і перлина повинна була бути в ньому. Я купив його у вашій присутності, і ось вона лежить перед вами.

Якусь хвилину ми мовчали.

— Що ж, — сказав Лестрейд, — я був свідком того, як ви майстерно розплутали чимало злочинів, містере Холмсе, але не пригадую жодного випадку, коли б ви діяли з більшим мистецтвом. Ми в Скотленд-Ярді не заздримо вам. Ні, сер, ми вами пишаємось. І якщо завтра ви прийдете туди, ви не знайдете нікого, починаючи від найстарішого інспектора й кінчаючи наймолодшим констеблем, хто не потиснув би з радістю вашу руку.

— Дякую вам! — сказав Холмс. — Дякую! — І коли він відвернувся, мені здалося, що таким схвильованим від напливу більш лагідних, ніж завжди, почуттів я ще ніколи його не бачив. Проте за мить він знову зробився самим собою — холодним і розважливим мислителем.

— Сховайте перлину в сейф, Вотсоне, — мовив він, — і дістаньте матеріали Конк-Сінглтонської справи про підлог. До побачення, Лестрейде. В разі у вас трапляться які-небудь ускладнення, я буду щасливий, якщо зможу дати вам одну-дві поради для їх подолання.

Я мав на думці зробити оповідання «Убивство в Еббі Грейндж» останнім з серії про ті подвиги мого друга Шерлока Холмса, з якими я вважав за потрібне ознайомити публіку. Моє рішення зумовлювалось не браком матеріалу, оскільки в мене зберігаються записи про сотні проведених ним справ, ніде мною не згаданих, і не зменшенням цікавості моїх читачів до неповторної особистості й унікальних прийомів роботи цієї незвичайної людини. Справжня причина полягала в тій відразі, яку містер Холмс почав виявляти до публікації оповідань про його пригоди. Поки він