Палай зі мною - Еліс Кларк
Я стою перед дзеркалом і з хвилюванням дивлюся на своє відображення. Біла весільна сукня ідеально облягає фігуру, по якій ще не помітно, що я вагітна. Фата красивими складками спадає на плечі, на шиї кольє, яке своїми камінцями відтінює колір моїх очей. Вже потрібно виходити, наша виїзна весільна церемонія от-от почнеться.
І цієї миті двері відчиняються, і на порозі я бачу чоловіка, в якому впізнаю свого батька. Він мав з’явитися, власне, на саму церемонію, але, мабуть, вирішив зайти раніше і підбадьорити мене. А слідом за ним заходить і мати.
— Селіно, яка ж ти гарна! — каже мама. — Я тут подумала… Може, якщо ти захочеш, батько повів би тебе… Я запропонувала йому зайти до тебе і запитати.
— Привіт, — чоловік дивиться на мене. — Мене звати Віктор, і я твій батько, нарешті познайомимось… Вже очно, — трохи схвильовано каже він і простягає мені руку.
— Я дуже рада вас бачити, — я потискаю йому руку, мабуть це виглядає смішно, тому я зрештою обіймаю його. — Взагалі, дуже рада, що ви в мене є…
— Я теж… — каже батько. — І я дуже хочу повести тебе під вінець, якщо ти авжеж не проти.
— Я дуже хочу цього, — я дивлюся на матір і батька, які стоять поруч, і усміхаються. Збулася найбільша в моєму житті мрія, адже я ще змалечку дуже хотіла знайти своїх рідних, не бути самотньою. Підходжу до матері і теж обіймаю її і шепочу їй на вухо: — Я рада, що ти помирилася з ним…
Мама лише киває у відповідь і, здається, навіть трохи червоніє.
До кімнати раптом стукають і одразу зазирають всередину:
— Наречена, вже за хвилину ваш вихід! — каже молода дівчина-адміністраторка. — А гості мають пройти до зали до вашого виходу!
Я беру батька за руку і схвильовано дивлюся на нього:
— Добре, що ви зі мною, бо я така боягузка…
— Чесно, я думаю, що хвилююсь не менше твого, це в тебе від мене, — він усміхається.
А мама тим часом махає мені рукою і йде з адміністраторкою.
За пару секунд ми чуємо, як починає грати вальс…
Ми відчиняємо двері і входимо до зали, мій погляд ковзає по обличчях гостей і, зрештою, я бачу Влада, який так само схвильовано дивиться, як ми наближаємося до нього. Я усміхаюсь йому, почуваюся такою зворушеною, що ледве стримую сльози…
Він теж усміхається і чекає, аж поки ми не підходимо до нього і працівниці РАЦСу.
Потім працівниця РАЦСу починає свою промову, а ми з Владом весь цей час дивимось одне на одного, аж поки нам не задають ті самі головні питання:
— Чи згодні ви, Владлене, взяти в дружини Селіну, берегти і кохати її, аж доки смерть не розлучить вас?
— Так, — киває Влад, з ніжністю дивлячись мені в очі.
— А ви, Селіно? — вона переводить погляд на мене.
— Згодна, — кажу я і усміхаюся.
— Запрошую вас обмінятись обручками на знак вірності і кохання!
Влад усміхається і вдягає мені на палець обручку, а потім я роблю те ж саме.
— А тепер наречений може поцілувати наречену, — усміхається працівниця РАЦСу.
Влад торкається кінчиками пальців моєї щоки а потім подається вперед і торкається своїми губами моїх.
Всі гості починають кричати "гірко" і аплодувати.
Мені здається, що я на сьомому небі від щастя. Серце сильно б’ється в грудях, подих перехоплює, я беру Влада за руку і міцно стискаю її. Тепер я його дружина, але мені досі не віриться в це. Але коли я дивлюся на обручку на своїй руці, то дійсно переконуюся, що відтепер ми подружжя…
***
Розпорядниця весілля оголошує, що зараз буде перший танець молодят. Всі гості стоять по периметру залу, а ми з Владом — у центрі, і ось лунає музика, він подає мені руку й ми починаємо танцювати повільний танець.
Я почуваюся немов уві сні. Здається, все це відбувається не зі мною, немов дивлюся збоку і на себе, і на Влада, і водночас бачу перед собою його обличчя, відчуваю тепло його рук на своїй талії.
— Я такий щасливий зараз, — усміхається він, дивлячись мені в очі.
— Я теж, — відповідаю. — Навіть не віриться, що тепер ми одружені. Це так незвично…
— Не знаю, — він продовжує усміхатись. — Я думаю, що нічого особливо не зміниться. Я кохав тебе і кохаю так само, і це головне.
— Мені здається, я тепер кохаю тебе ще більше, — відповідаю я. — Хоча не знаю, чи можливо кохати більше…
— Я так хочу втекти звідси прямо зараз, — шепоче він мені на вухо.
— Треба трохи потерпіти, бо гості розгніваються, — усміхаюся я…
