Темний шлях - Анні Кос

Чорний Вовк не став сперечатися, тільки махнув рукою:

— Не було часу, а тепер ви вже й самі познайомилися, — Ульф простягнув Йорунн повну тарілку. — Їж, бо тебе скоро вітром здує.

— А де Хальвард? — спитала Віала, — я думала, що він приєднається до нас.

— Термінові новини, вранці доставили пакунок від імператора.

Віала тільки губи підібгала, але говорити нічого не стала. Деякий час над столом висіла натягнута мовчанка.

— Не вигадуй нічого зайвого, — помітив Ульф, приступаючи до їжі. — Звичайний обмін шпильками. Сабір досі намагається грати роль єдиновладного правителя, отже, він зобов'язаний висловити своє невдоволення.

— І з якого приводу цього разу? — напружено поцікавилась Віала.

— Через дорогу на південних перевалах. Ясновельможний імператор розгніваний тим, що Хальвард знову відбудував шлях через гори. Занадто близько до Дармсуду і… — він кинув швидкий погляд на Йорунн, — до Великого Степу.

— А нащо він потрібен саме зараз? Не подумай, що я засуджую ваші рішення, але ви точно не граєте з вогнем?

— Можливо, що й так, — Чорний Вовк задумливо крутнув на видельці шматок засмаженого м'яса. — А може, просто діємо на випередження: мені не подобається, що долина Міати фактично затиснута у кутку без виходів кудись, крім земель Сабіра та гірських ущелин. 

— Не мені вас вчити. Просто будьте обережні та не дражніть сплячого лева. Я хвилююся за вас. Обох.

— Знаю, рідна, — несподівано м’яко озвався Ульф. — І герцог також знає. До речі, схоже, вечеряти ми все ж таки будемо вчотирьох.

Йорунн обернулася, нікого не побачила, здивовано прислухалася — жодного звуку. Проте внутрішнє відчуття, про яке вона майже не згадувала в дорозі, раптово прийшло на допомогу. Правитель дійсно наближався до них, дивно, що Ульф зрозумів це раніше за неї. Рука Йорунн завмерла над тарілкою, в грудях похололо. Жалюгідна надія на те, що їй дадуть оговтатися і хоча б на один вечір дадуть спокій, випарувалася вмить.

Хальвард виглядав стомленим, хоча теж встиг переодягнутися і вмитися. Він коротко кивнув на знак вітання і мовчки налив собі повний келих, зробив ковток і втомлено відкинувся на спинку крісла. У Йорунн апетит остаточно зник, вона намагалася сидіти тихо і не привертати зайвої уваги, поки Ульф з сестрою відчайдушно маскували напругу, що зависла у повітрі, приємною бесідою. 

— Думаю, мені час внести деяку ясність у ситуацію. — Хальвард нарешті виринув із думок і повернувся просто до гості.