Темний шлях - Анні Кос

— Так швидко?

— Не сказав би, і так уже зайвий день їдемо. Але лорд Хальвард чомусь наказав не користуватися трактом для гінців. Напевно, не хоче привертати зайву увагу.

— Чию саме? — поцікавилася Йорунн, дійсно не розуміючи, від кого слід ховатися, перебуваючи в серці власних земель.

— Шпигунів імператора. Ясновельможного пана Сабіра, щоб йому зле.

Заглиблюватися у деталі Йорунн не стала: недоречно та й час незручний. Пройдена частина шляху тепер здавалася змійкою, що в'ється внизу по строкатій ковдрі. Підйоми стали довшими, спуски коротшими, серед трав почали з'являтися валуни та гострі кам'яні брили. Надвечір з високих гір задув холодний вітер, ночівля вийшла незатишною.

Вечір наступного дня загін зустрів на черговому підйомі. Хальвард завмер на вершині, потім обернувся, знайшов поглядом Йорунн і дав їй знак під'їхати. Вона підкорилася. Зверху відкривався чудовий краєвид на довге озеро, що розкинулося між пологими пагорбами та спрямованою вгору кам'яною грядою. Наразі води вже потемнішали, але червоні відблиски заходу сонця запалили сіро-білі скелі, наче смолоскип.

Правитель вказав на дорогу біля води, якою мчало кілька вершників. В одного з них у руках майорів прапор, але звідси розглянути символи на полотнищі можна було лише оком сокола.

— Нас уже зустрічають.