Infernale. Пекельний сеанс - Джонатан Скарітон
«Останній сміх»: Режисер Ф. В. Мурнау. «Юніверсум Фільм» (ЮФА), 1924 р.
«Безрадісний провулок»: Режисер Джордж Вільгельм Пабст. «Софар-Фільм», 1925 р.
«Аліса в Країні чудес»: Режисери Сесіл М. Гепворт і Персі Стоу. «Гепворт», 1930 р.
«Прибуття потяга на вокзал Ля-Сьота»: Режисери Оґюст Люм’єр і Оґюстен Люм’єр. «Люм’єр», 1895 р.
«Лондон після опівночі»: Режисер Тод Браунінґ. «Метро — Ґолдвін — Маєр», 1927 р.
«Леон»: режисер Люк Бессон. «Ґомон», 1994 р.
«Це єдина колекція…»: І вона з’явилася на світ, так би мовити, з одного чхання. До 1907 року юридичний захист авторських прав, передбачений законом Сполучених Штатів про авторські права, не поширювався на кінострічки. Вільям Кеннеді Лорі Діксон — інженер, котрий працював із Едісоном, копіював рухомі картини на рулон паперу (замість плівки), щоб вони могли офіційно зареєструвати його як авторський твір. Діксон надав для розгляду «Чхання Фреда Отта» (тобто «Запис чхання, зроблений “Кінетоскопом” Едісона»), і це була перша кінострічка, яка здобула цей нематеріальний захист — 7 січня 1894 року. Паперові роздруківки були зроблені, щоб скористатися лазівкою в законі, і ніхто не очікував, що хто-небудь коли-небудь насправді це дивитиметься. Фактично вони були забуті до кінця 1930-х років, коли Говард Воллз із Бюро реєстрації авторських прав США віднайшов цю колекцію під сходами Конґресу й зацікавився їхньою каталогізацією. Ось як ці рулони паперових позитивів перетворилися на мрію захисника: у багатьох випадках паперові копії, що зберігалися в Бібліотеці Конґресу, є єдиними вцілілими копіями фільмів, створених між 1894 і 1915 рр.
Він вказав на портрет…: Якби він дожив, Чейні міг би досягнути ще більшого. Ходили чутки, що на «Юніверсал» поговорювали взяти його на головну роль до «Дракули» і «Франкенштейна», ще до того, як їх отримали Бела та Борис[35]. Без сумніву, це піднесло б його кар’єру на безпрецедентно новий рівень. З іншого боку, чи погодились би «Метро — Ґолдвін — Маєр» позичити найприбутковішого актора студії-суперниці?
На жаль, це лише чергове припущення з розряду «а що, якби»: що, якби Клузо не випередив вчасно Гічкока у придбанні прав на «Дияволиць» (режисер Анрі-Жорж Клузо; «Фільсонор», 1955 р.)? Що, якби «Едвард Форд» Лема Доббса отримав зелене світло? Що, якби Верговен обрав зняти «Хрестовий похід» замість «Шоуґьорлз» (режисер Пол Верговен; «Керолко Пікчерз», 1995 р.)? Що, якби тієї ночі 1967 року не сталося короткого замикання у сховищі номер 7? Іскри, змішавшись із повним сховищем целулоїдної плівки, не створили б летючої суміші і не спричинили б вибухів, які було чути по всьому західному Лос-Анжелесу. Вогонь не поширився б — попри спроби пожежного департаменту Калвер-Сіті — на п’ять кварталів? Це був би просто черговий ранок у кіноархіві, і незліченні неповторні класичні фільми досі були б з нами, серед яких і «Лондон після опівночі».
Але це сталося. Все. І дехто мав отримати від цього зиск.
«Вони промаркували його як НЕВІДОМИЙ…»: Zs, esp tczyj, xj oplc Wzy!
«Пекло в піднебессі»: Директор Джон Ґіллермін. «Ворнер Бразерз Пікчерз», 1974 р.
«Хто вона?»:.
«Сяйво»: режисер Стенлі Кубрик. «Ворнер Бразерз», 1980 р.
«Студенти, що сміялися…»: mq nf rs rv ot ay qk oy yq kg re mq qo mi qn qz sv
qo mi qn nk ug ot cu rt nt cu qz qt ay qk ed cv gv co
«Як інструкції Ґріффіта…»: Інструкції Ґріффіта для проектування фільму «Дім, милий дім»: перший коток мав проектуватися зі швидкістю 16,6 кадра на секунду (16 хвилин); другий — зі швидкістю 17,8–19 кадрів на секунду (загалом14-15 хвилин); решта котків мали проектуватися зі швидкістю 19–20 кадрів на секунду, але останній треба було прокручувати повільно, від алегоричного епізоду до кінця. («Моушен Пікчер Ворлд», 20 червня 1914 р., с. 652).
«Дім, милий дім»: Режисер Д. В. Ґріффіт. «Маджестік Моушен Пікчер Компані», 1914 р.
«Під час швидкого програвання…»: Джейн Е. Реймонд, Кімрон Л. Шапіро і Карен М. Арнелл, «Тимчасове стримування обробки відеоданих як завдання ШСОВ.: короткочасна втрата уваги?» «Журнал експериментальної психології: “Людське сприйняття і виконання”» 18: 3 (серпень 1922 р.), с. 849–860.
«Але зачекайте хвилинку…»: «Співак джазу». Режисер Алан Кросленд. «Ворнер Бразерз Пікчерз», 1927 р.
«Очі без обличчя»: «Les Yeux sans Visage». Режисер Жорж Франс. «Шамз-Елізе Продакшенз», 1960 р.
«Мак’юен-Голл, подумав Вітмен…»: Чоловік-пияк залишив свій архітектурний слід в Единбурзі: Мак’юен-Голл, представлений Вільямом Мак’юеном (який прославився броварнею Мак’юена). Колись тут був найбільший зал у місті. Так тривало доти, доки інший пияк, який віддавав перевагу віскі, пожертвував гроші на будівництво Ашер-Голлу на Лотіан-роуд.
«Вітмен поринув у думки…»: BAAABAAAAABABBA BABAAAABB BAAAAABAABA BAAAB ABBABABBAA BABBAABBABBAABBBAAAA ABAB-BABAAAABBAAAAABB AAAABAABAABAAABABAAAAAABBA ABAA BABBAABBABBAABBBAAAA AABBBAAAAABAABA
«Мальтійський сокіл»: Режисер Джон Г’юстон. «Ворнер Бразерз Пікчерз», 1941 р.
«Бовдури»: Режисер Ричард Доннер. «Ворнер Бразерз Пікчерз», 1985 р.
«Чарлі кивнув…»: Vcxvikg uiln ivklig yb Wi. Qznvh Tzeiz, Ilbzo Vwrmyfits Slhkrgzo, lm kzgrvmg Voorlg Yvivmtvi:
Kzgrvmg ivxzooh wvirermt hvcfzo tizgrurxzgrlm uiln uriv zmw szermt riivhrhgryov xlnkfohrlmh gl hvg urivh hrmxv gsv ztv lu hvevm. Sv ivkligvw sv dlfow hvg uriv gl lyqvxgh zmw zmrnzoh uiln zm vziob ztv. Lxxzhrlmzoob sv yfimg srnhvou yb zxxrwvmg.
Sv ivxzoovw zm rmxrwvmg zg gsv ztv lu gdvoev bvzih dsvm sv hzg lm z klg lm gsv hglev zmw zhpvw srh nlgsvi gl gfim rg lm. Hsv xlnkorvw drgs srh ivjfvhg. Gsrh dlfow kvirlwrxzoob szkkvm wfirmt
