Українська література » » «Аристократ» із Вапнярки - Олег Федорович Чорногуз

«Аристократ» із Вапнярки - Олег Федорович Чорногуз

---
Читаємо онлайн «Аристократ» із Вапнярки - Олег Федорович Чорногуз
чого залишати? Мовчите. Тоді скажіть, що ви шукаєте в садах Семіраміди?

— Не знаю…

— Ай-яй-яй, Грак! Як вам не соромно. Ви, виявляється, гірший, ніж я допускав у своїй уяві. Навіть від людини, яка так круто змінила ваші наступні біографічні дані, і то ви приховуєте. Вами керує злий геній, Грак. Ви справді не кінчите на Лені. Ваш шлях лежить на Голгофу.

— Я тобі чесно кажу: не знаю. Може, золото, а може, діаманти.

— Гаразд, тоді скажіть, для чого воно вам, якщо це, звичайно, не ваш фамільний секрет? Знаючи вашу натуру, певен: у державну касу ви їх не здасте. Ділитися з ближнім, наскільки розумію, ви не збираєтесь. Я на роль ближнього не претендую. Золото мене, Грак, не цікавить. Навіть на зуби. По-перше, на зуби уже в мене є, а по-друге, я — це не ви, Грак. Я свої зуби, як моряк бляху, у чистоті тримаю. Але буду з вами відвертим: пригоди я люблю. Без гарних пригод, як без гарних жінок, жити не можу, — Сідалковський замовк і, повернувшись до Грака, глянув так, ніби вистрелив прямо в обличчя. Той сидів мовчки і, здавалося, уважно слухав.

Сідалковський не міг розібратися ні в собі, ні в Гракові. Його тягла до Євмена якась загадкова, незрозуміла сила. І це — незважаючи на те, що в цій людині зібрався цілий букет негативних типів. А може, те, що їх різнило із Сідалковським? Може, те, чого не вистачало самому? Євграф як романтик хотів менше від життя, ніж від пригод, а Грак навпаки — був значно ближчий до практицизму, ніж Сідалковський до своєї уявної романтики. А може, Гракова покірність, необхідність мати біля себе отакого нахабнуватого і в той же час слухняного чоловічка, який, коли треба, не реагував навіть на найдошкульніші репліки?

Євграф повернувся назад до вікна і запитав:

— Ви мене чуєте, Грак? Романтик хоче багато не від життя. Він хоче багато від світу, народженого в його уяві. Як для вас, я не дуже складно говорю? Ви мене розумієте, Грак? А втім, я й забув: у вас же вища освіта і диплом з відзнакою!

— Я тебе завжди розумів. Що ти від мене хочеш? Щоб я з тобою поділився тим золотом, якщо знайду?

— О боже, — артистично заломив Сідалковський руки і глянув у височінь. — Ви примітив, Грак. Примітив, а не супергеній. Раніше я був про вас значно кращої думки. Ні золото, ні діаманти, які ви шукаєте у дворі цього загадкового типа, вибачаюсь, вашого тестя — генерала Чудловського, — мені не потрібні. Мене цікавить тільки сам процес. Золото я віддам вам. Воно вам більше потрібне, якщо ви його коли-небудь знайдете. Між іншим, де ви його шукаєте?

— По всьому двору…

— Чим ви керуєтесь?

— Поки що інтуїцією.

— А треба?

— Аби знав, де треба, то там би й рив, — люто огризнувся Грак.

— Треба під будою Цербера, — підвівся Сідалковський.

— Як? — здивувався Грак. — Але на карті…

— Що на карті?

— Якісь дивні позначки. Їх так просто не розшифруєш.

— Де карта?

— А для чого вона тобі? Карту знайшов я.

— Знаю, — сказав Сідалковський, хоч насправді нічого не знав і вів діалог навпомацки. — Але щоб розшифрувати її, для цього ветеринарної освіти мало. Навіть якщо вона засвідчена дипломом з відзнакою.

Грак мовчки поліз до портфеля, довго там копирсався і нарешті витяг її на світ. Вона була жовта, як обличчя Бубона від переляку.

— Давайте, Грак, сюди. Я знайду золото. А Зося вам зшиє торбу і почне заготовляти сухарі. Пані Віленська до вас приїде, — беручи карту в свої руки, продовжував він. — На мене можете не розраховувати. Про карту генерал знає? — пильно роздивляючись карту, поцікавився Сідалковський.

— Ні. Думаю, це не його карта.

— Чим керується наш вітчизняний Шерлок Холмс, коли так думає?

— Бачиш, доктор, — схилився Грак над картою. — Генерал, як мені здається, абсолютно ні про що не здогадується. Якби карта була його, він негайно кинувся б у погріб, до схованки…

— У той самий, де ви вперше пройшли стажування як майбутній претендент на камеру попереднього ув'язнення?

— Досить тобі блазнювати. Хочеш слухай, а не хочеш… Одне слово, там, де я вперше робив підкоп, нічого не змінилося. Генерал до схованки не лазив. Значить, він не знає про її існування…

— Я дуже радий за вас.

— Перестань насміхатися, а то не розповідатиму. Ти без цих реплік не можеш. Ти їх завжди кидаєш тільки мені. А спробуй їх кинути Стратону Стратоновичу…

— Грак, це я роблю в основному тільки для вас. Ви бачите, як я вас люблю, незважаючи на те, що у вас так багато негативного… Ви мені дорогий, як вашому тестю генеральський поношений мундир. Але давайте ближче до діла. Ви вважаєте, що карта не генералова. Я теж так вважаю. І знаєте чому?..

— Ні.

— Коли б карта була його, він відразу про вас здогадався б. І поцікавився б, де ви її взяли. А він же цього не робить і навіть не здогадується. Чи не так? — Сідалковський взяв ключ і зачинив двері зсередини. Тоді підійшов до столу і розгорнув старий пергамент, загорнутий Граком у сучасний целофан.

— Видно, з старого барана чи цапа шкіра, — кинув йому Грак.

— Це вам видніше. Я по свійських тваринах не спеціаліст, сільгоспакадемій не кінчав. Мене зараз цікавить не шкіра, а зміст карти, Грак.

Деякий час Сідалковський дивився на карту мовчки, з виглядом досвідченого капітана, якому ніякі рифи не страшні.

— Мда-а. Тут, Грак, без експертів не розберешся, — він дивився на великі, гарно виведені чорні літери і на два яскраво-червоні хрестики. А втім, для чого ми гаємо час ще й на опис карти, коли у нас збереглася її фотокопія. — Тут якісь погані літери, Грак. Ви це помітили? — Сідалковський підсунув карту ближче. — Ви коли-небудь бачили таку піратську карту?

— Ніколи.

— Не бачив, Грак, і я. До чого тут «роза вітрів»?

— Яка «роза»? — перепитав Грак.

— Ось, Грак, — показав Сідалковський олівцем. — Оце і є «роза вітрів», яка визначає швидкість вітру в румбах. Вам, Грак, повезло. Перше — що зустріли мене, друге — що потрапили в таку сімейку, як Чудловські. Грак, ви повинні обціловувати мене. В яку все-таки сім'ю я вас влаштував! І як ви тепер мені за це платите? Чим? Своєю неприязню, якщо не сказати більше — зневагою? Генерал не такий. Він набагато щедріший. Він віддячив мені і водночас оцінив вас. Вам ціна — десять копійок, Грак. Не лякайтесь і не робіть цього ідіотського виразу. Ви ж не дослухали до кінця. Десять копійок,

Відгуки про книгу «Аристократ» із Вапнярки - Олег Федорович Чорногуз (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: