Шалена жінка та бос-недоумок - Маріанна Аріна

***

Ранок полегшення та спокою не приніс. Розплющивши очі, Кейт відразу ж згадала події останніх днів. І тут же пошкодувала, що ранок настав так швидко. Як було добре хоча б ще на пару годин забутися уві сні. Де не болить серце і не ниє душа, де не потрібно приймати рішень і немає потреби турбуватися про майбутнє: своє та дитини.

Сьогоднішній ранок був явно одним із тих, коли шкодуєш, що взагалі прокинувся.

Кейт спустилася до кухні. Адріана вже пила каву і мовчки спостерігала, як похмура дочка «сомнамбулою» плавала туди-сюди, чіплялася за всі кути меблі і все роняла.

– Сядь, будь ласка. – не витримала вона. Налила їй чай, підсунула ближче бутерброди. – Я розумію, що тобі тяжко. Але ти маєш взяти себе в руки.

– Мамо, мені дуже погано. Я нічого не хочу. З мене начебто викачали всю енергію. Я… сумую по ньому. – Кейт несподівано для себе розплакалася і сховала обличчя в долонях.

Адріана дала їй кілька хвилин на емоції.

– Тобі нічого не заважає повернутись до нього. Він же тебе не виганяв. Ти сама поїхала. – Чітко розставила все на свої місця вона.

Кейт заперечливо похитала головою.

– Ні. Причини, через які я поїхала, нікуди не зникли.

– Ну, відверто кажучи, причин як таких немає. – Адріана красномовно підняла одну бров. Саме так це завжди робила і Кейт. – Вони існують лише у твоїй голові. Ти навіть не вислухала його версію подій та його пояснення. Тому причини, по суті, надумані.

– Ой, мамо не починай, я тебе дуже прошу. – занервувала Кейт. – Мені і так погано.

Адріана гордовито тримаючи осанку піднялася, відійшла помити посуд і лише потім розвернулася до дочки:

– Ну так. Сидіти і страждати краще, ніж з'ясувати все раз і назавжди. Кейт, ти займаєшся мазохізмом. Визначься, чого ти хочеш. Припинити стосунки з ним? Тоді хоча б повідом людину про це. Або ти хочеш їх зберегти, і тоді треба з ним обговорити всю цю ситуацію.

– Та не знаю я чого хочу! – Кейт схопилася на ноги і відразу похитнулася. Вона знову забула, що їй не варто робити різких рухів.

Адріана з осудом похитала головою:

– Тоді йди «страждати» хоча б на вулицю. Себе мучиш, так хоч дитині подихати киснем дай. І тобі самій не завадить «мізки провітрити».

Кейт роздратовано пирхнула і швидко вийшла з дому. Вона повільно прогулювалася околицями. Щоб хоч якось підняти собі настрій, намагалася милуватися красою природи: зеленою травою, чистим небом, яскравим сонцем. Забралася на вершину пагорба і вирішила тут перепочити. Слухаючи шум вітру, спів птахів та шелест дерев їй вдалося відключити потік думок та питань, які безперервно крутилися в голові.

Вона просто сиділа, повільно дихала, дивилася кудись за лінію обрію і намагалася ні про що не думати. Зловивши стан спокою, нехай ненадовго, вона відчула, що трохи заспокоїлася. Їй стало легше на душі.

Кейт знала, що у ті моменти, коли вона не могла раціонально мислити, їй варто було довіряти своїм почуттям та підсвідомості. Тому почала часто навідуватись на цей пагорб, намагаючись знову зловити стан спокою та побути в ньому якомога довше.

Можливо, зараз це саме та точка опору, яка була потрібна їй, щоб розібратися в собі та визначити, що робити далі.