Як Не вийти заміж за бога - Катаріна Рейніс

У темному небі над містом стрімголов закручувалася величезна воронка, повільно спускаючись униз. Дощ посилився, перетворюючись на справжню зливу, а поміж важких хмар раз за разом проскакували гіллясті блискавки.

- Залишайтеся тут! – наказав, не озираючись. - А краще десь сховайтеся!

Коли чоловік прибув на місце, було вже пізно. Воронка дісталася землі, знищуючи все, до чого торкалася, вириваючи дерева з корінням, рівняючи із землею сад. Величезний особняк, який ще недавно красувався на цьому місці, швидко розносило на дрібні тріски.

У голові зашуміло, а пальці судорожно стиснулися в кулаки. Хто посмів так бездарно використати його силу?

- Куди? – відчув, як хтось перехопив його за лікоть, не дозволяючи кинутись у саму гущу подій. – Жити набридло?

Струснувши головою, Джодаж спантеличено озирнувся. Навколо особняка зібралися майже всі вартові столиці, намагаючись створити єдиний щит, аби утримати стихію на місці. Хтось кричав, роздаючи накази направо і наліво. Хтось ридав, нарікаючи на життя та жорстоких богів. Слуги, збившись до купи, боязко озиралися, певно в пошуках господаря. І лише троє перехожих, на відстані від усіх, притулившись до стіни, з тривогою стежили за тим, що відбувається.

«Вони щось знають! - зрозумів чоловік, прямуючи в потрібний бік. Занадто розуміючими та уважними були ті погляди. - Точно, знають!

- Хто всередині? - накинувся на чоловіка середніх років у запиленому, місцями розірваному одязі та скуйовдженим волоссям.

Проте у відповідь лише тиша. Збліднувши, немов примару побачив, чоловік тільки шоковано на нього вирячився.

- Відповідай! Хто всередині? – натиснув, втрачаючи самовладання.

- Майя... – пробелькотів невпевнено. - Там Майя!

Пальмара, місце трагедії

Він відчув проникнення до будинку ще перебуваючи у палаці. «Бовдури! – майнуло зневажливе. - Невже вони справді вважають себе розумнішими за мене?»

Загадково посміхнувшись, чоловік продовжив неспішну розмову, вислуховуючи чергового охочого вилити йому свою душу. Дрібні проблеми співрозмовника більше дратували, аніж викликали інтерес, тому він просто пішов. Тим паче, ситуація в особняку загострилася. Хто б це не був, він виявився більш умілим, аніж він розраховував. Або ж більш удачливим…

- Я їду! – повідомив першому зустрічному слузі, а за кілька хвилин до входу палацу підкотила чорна, наче смола, карета.

Погода все погіршувалась. Магічні потоки над містом натяглися, завібрували, збиваючи з пантелику місцевих магів. Бо не відчути магічного втручання було не можливо. Хто б зараз не перебував у його будинку, його не слід зневажати!

- Швидше! - наказав кучерові, помітивши, як у небі почала закручуватися величезна воронка. Охоронні нитки, що чоловік міцно тримав у руках, аби вберегти свої скарби неушкодженими, рвалися одна за одною, не витримуючи напруження. Такими темпами, якщо не поспішить, охороняти вже буде нічого!

Різкий порив вітру та блискавка, що спалахнула над головою, злякали втомлених уркусів. Схропнувши, вони навідріз відмовилися йти далі. І як би не старався кучер, це ні до чого не привело. Плюнувши на все, чоловік вискочив з карети і кинувся до будинку, куди вже з'їжджалися вартові з усього міста.

Але як би не поспішав, як би не сердився, він спізнився! Торкнувшись будинку, величезний смерч за лічені миті знищив усе, що він творив роками, десятками років. Магічні нитки рвалися, стародавні заклинання розсипалися порохом, віддаючись болем у всьому тілі. Пізно! Занадто пізно!

Загарчавши, мов дикий звір, він зник, розчиняючись у холодному потоці небесної вологи, що ніяк не припинявся. Сьогодні він програв битву, та невдовзі виграє війну!