Нескорена імператриця. Протистояння - Аманді Хоуп
Дні тяглися за днями, вона оживала душею, а серце тужило по одній людині.
Несподівано в середині зими прийшла звістка про смерть імператора. Останнім часом він сильно хворів, і тепер його не стало.
Що там діялося за палацовими мурами? Чи стався переворот? Хто став новим імператором? Звістки до них доходили із запізненням на декілька тижнів, інколи ж і через місяць.
Герцог Лабонт, мабуть, благополучно одружився і зараз став непорушним стовпом імперії.
Чи шкодувала вона, що залишила його? Іноді їй здавалося, що ще трохи – і вона не витримає, повернеться до нього.
Але настав ранок, і Ліна гасила ці бажання у своїй душі.
Так минула зима та перші місяці весни. Природа оживала, хвилювалося й серце дочки генерала.
- Я не надовго! - крикнула вона батькові, схоплюючись на коня.
Сьогодні повітря було по-особливому теплим. Весняний степ пахнув ароматами трав та перших квітів.
Вона заїхала подалі, щоб на неї раптом не натрапив випадковий мандрівник.
Злізла з коня і лягла в ковилу, вдихаючи на повні груди з дитинства знайомі та рідні запахи.
Наче й не було тих днів, коли вона боролася за життя, ніби й не було ворожнечі та смертей.
Мимоволі дочка генерала заснула, заколисана тишею.
Розбудив її монотонний звук, що повторювався. Хтось скакав на коні, наближаючись до неї.
«Нехай проїде повз!» - ліниво подумала Ліна, не розплющуючи очей.
Але тупіт все наростав. Здається, вершник навмисно їхав саме до неї.
«Щось трапилося у таборі?» - подумала дівчина і піднялася.
Фігура чоловіка на коні здалася їй дуже знайомою, серце, здригнувшись, забилося швидше.
- Нарешті я знайшов вас! - з цими словами герцог Лабонт мало не на ходу зістрибнув з коня.
- Ваша Світлість?! - здивувалася Ліннея, намагаючись стримувати хвилювання, що охопило її. - Що ви тут робите?
- Вас шукаю! - усміхався так яскраво Домінік, що не посміхнутися у відповідь було неможливо.
- Навіщо? – обережно спитала вона, насилу стримуючи порив кинутися йому на шию.
Герцог не збирався бути чемним і відповідати на запитання. Він просто підійшов до неї широким кроком і обійняв, міцно притиснувши до своїх грудей.
Замружився блаженно, вдихаючи її аромат, перемішаний із запахами степу.
- Я пішов зі служби! - заявив він після довгого мовчання, цією однією фразою пояснюючи все на світі.
- Як пішли, а хто ж ... - почала Ліна.
Її серце билося так швидко, думки в голові плуталися. Вистачило одного дотику, щоб усі її бар'єри впали. Тепер вона була готова з ним хоч на край світу.
- Мій батько ще зовсім не старий, та й юний імператор до нього більш розташований. Герцог Лабонт-старший повернувся і знову став радником біля правителя.
Ліні раптом стало байдуже, що відбувається в імперії, у палаці, з імператором.
Цей чоловік, який міцно тримав її в обіймах, був найважливішою людиною.
«Він приїхав до неї! Він так само за нею сумував!»
- Я щохвилини думав про вас! – підтверджуючи її думки, промовив Домінік. – Я мріяв, як подивлюсь у ці очі! Як цілуватимуть ці губи!
І він поцілував. Довго та ніжно. Так захопився, що забув, що ще хотів їй сказати.
Їхні поцілунки на величезній швидкості збиралися перерости в щось більше, коли поруч несподівано заржав кінь, злякавши закоханих.
- Здається, він з нас сміється, - посміхнувся Домінік, повертаючись до дійсності.
- Він має рацію! - усміхнулася Ліна. – Ми маємо зупинитися.
- Я сьогодні ж проситиму вашої руки! - заявив герцог, підводячи дівчину до коня і допомагаючи їй забратися в сідло. - На цей раз у вас немає вибору! Вам краще погодитись!