Клуб: їх таємниці vs твоє життя - Джулія Ромуш
- Неправильне питання, - чоловік посміхнувся, точніше, почав шкіритися, як голодний хижак, і, нарешті відпустив мого кавалера, який тепер, здається, вже просто відпочивав уткнувшись своєю мордою у стіл. Принаймні очевидних ознак життя він не подавав.
І тут понеслося... Другий мужик швидко сіпнувся в бік нашого спасителя, а той, недовго думаючи, заїхав йому кулаком прямо по суперечливій пиці. А потім... Я не знаю звідки в його руках з'явилася пляшка, можливо, він узяв її з сусіднього столика, а я просто упустила цей момент з виду, але в наступну секунду вона була розбита об голову другого ідіота, і той дуже швидко вирушив на бічну до свого друга.
А я, тим часом сиділа в цілковитому шоку, закривши долонями рот і не розуміла, що взагалі відбувалося.
- Чого розсілася?! Підіймай свою дупу! - Я не відразу зрозуміла, що ці фрази призначалися мені. Але чоловік, швидше за все, порахував мене повною ідіоткою, і я відчула, як на моїй руці стиснулися його пальці. Сталева хватка змусила видати тихий стогін і в наступну секунду мене вже волочили за собою в бік виходу. Озирнувшись назад, я помітила, що Еллі зі швидкістю вітру мчала за нами.
- Мені боляче! - Голосно крикнувши, я все-таки набралася сміливості й почала пручатися, коли чоловік практично вивів мене з нічного клубу і холодне повітря вдарило в обличчя, трохи приводячи до тями.
- Боляче? - Чоловік обернувся до мене, і в його очах хлюпотіла чиста, нічим не розбавлена лють. Якщо чесно, я вже пошкодувала про те, що пригальмувала його. Він мене лякав, вганяв в ступор, моє серце припинило битися, боячись привернути його увагу.
- Так, - прохрипівши відповідь, я не могла відвести погляд від його потемнілих очей. Здавалося, що в них збиралася тьма.
- Ти зовсім ідіотка? Я зрозуміти не можу, ти спеціально все це робиш чи ти по життю така? - Він примружився і в мені, нарешті, прокинулася моя злість і обурення.
- Ну, чого заткнувся? Продовжуй! Яка така? Самозакохане стерво?! Давай! Продовжуй! - Мене трясло від злості, цей індик вмів тільки ображати. Я прекрасно пам'ятала всі наші зустрічі і його компліменти в мою сторону!
Він окинув мене поглядом, і я бачила, що йому не терпілося висловити мені багато чого, але в останню секунду чоловік, кивнувши, ніби прийняв для себе якесь рішення, і знову почав свій рух, смикнувши мене за руку.
- Якого дідька ти твориш?! Відпусти мене! - Я опиралася як могла, але хіба такій машині можна протистояти?!
- Енді! - Я почула голос Еллі та почала протистояти йому з подвійною силою.
- Блять! - Чоловік вилаявся і все ж зупинився.
- Господи, Енді, слава богу, я вас знайшла, - подруга кинулася до мене й обняла, - величезна Вам дякую! Ви не уявляєте, як я Вам вдячна! Ще не перевелися хороші люди, - вона торохтіла і тараторила, навіть не роблячи пауз, щоб зітхнути. - Мене звуть Еллі, з Енді Ви вже, напевно, познайомилися? - Подруга опустила очі на мою руку і підвела дивно брови, коли помітила з якою силою чоловік в мене вчепився.
- Завжди, будь ласка! Мене звуть Крістофер і нам з Енді вже час йти!
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно