Десертик - Анна Харламова
Джессі та Айлі задоволено зітхнули, дивлячись, як приміщення кондитерської змінюється у кращий бік. Їхній день був насичений походами по магазинах меблів та техніки. Зробивши усі важливі замовлення, вони повернулись у кондитерську, та дофарбували те, що учора не встигли. Вже було майже біля шостої вечора, коли Айлі та Джессі виходили з кондитерської. Втомлені, але з гарним настроєм, вони поспішали додому.
— Гарно попрацювали ми сьогодні. — Потерши руки, сказала Джессі.
— Так. — Усміхнулась Айлі, зачиняючи двері кондитерської.
— Надіюсь Крейг приготував щось смачненьке для нас.
— Але ж він теж працював. Коли ж він встиг би щось приготувати?
— Для коханої дівчини можна й постаратись. — Забравши грайливо назад коси, Джессі весело усміхнулась.
— Сьогодні я щось приготую.
— Добре. — Джессі навіть і не думала сперечатись, вона дуже не любила готувати. Тому з радістю відає цю естафету Айлі.
Айлі широко усміхнулась.
— Тоді я до праці!
На кухні стояв неймовірний аромат, доки Айлі чаклувала над стравами. В духовці пікся пиріг з яблуками, на сковорідці тушкувалось м’ясо з овочами, і варилась картопля на гарнір. Айлі літала по кухні немов бджілка, доки Джессі відпочивала у вітальні біля телевізора.
Айлі була рада готувати вечерю. По-перше – їй подобалось готувати, а по-друге – вона хотіла чимось подякувати за гостинність друзям.
У коридорі почувся голос Крейга.
— Привіт дівчата! Ого як смачно пахне.
— Привіт любий. — Джессі у відповідь прокричала з кімнати. — Це готує Айлі.
— Я зрозумів, що не ти. — Засміявся він.
— Ну дякую. — Буркнула дівчина.
— У нас гості. — Сповістив Крейг. — До нас завітав Мітчел.
Айлі геть не впала від цієї новини. Ну за що це їй?! За що?! Вона знову глянула на себе. Знову в «мішку». Знову «панда». І знову заляпана одежа, але вже не фарбою а підливою. Крейг напевно знущається?! У Айлі у голові проносились запитання за запитанням.
Дівчина швидко зняла заколку з волосся, та кинула її в одну зі шафок.
— Привіт Мітчел. — Пролунало вітання Джессі, яка наближалася до кухні. Її кроки були все ближче і ближче.
— Привіт. Це тобі. — Сексуальний голос синьоокого ехом прокотився по коридору.
— Айлі, я не знала, що він прийде. Чесно. — Поспішила її запевнити подруга, вбігши до кухні та тримаючи коробку цукерок, які їй подарував Мітчел.
— Чого Крейг не попередив?
— Я не знаю. — Джессі стояла у кутку, наче сама себе наказувала. — Крейг отримає за це. Обіцяю.
— Яка вже різниця. Подивись знову на мене. — Айлі всілась на стілець, і важко зітхнула. — Навіщо цей Мітчел узагалі прийшов?!
— Щоб перепросити у тебе. — Сексуальний голос пролунав вже біля самої Айлі.
Вона підняла очі, та зустрілась з бездонними очима шотландця.
— Не варто було себе обтяжувати і долати такий шлях, щоб перепросити у «панди». — Стиснувши щелепу, буркнула Айлі.
Він присів навпочіпки і опинився своїм обличчям біля її. Айлі важко ковтнула, а на шкірі з’явились пуп’янки.
— Вибач. — Він простягнув між ними руку з квітами. Це були пречудові, різнокольорові польові квіти. — Мир?
— Квіти візьму, бо шкода таку красу. Я схожа на хіпі? «Мир у всьому світі»! — лозунг пронісся по усій маленькій кухні. — А за мир - я буду тоді, коли врятую усіх «панд».
— Тоді давай їх врятуємо разом. Так між нами буде швидше мир.
— Мітчел, я дуже «рада» нашому знайомству. Але продовжувати наше «приємне» спілкування я не хочу.
— А я хочу. І надіюсь, що ти не залишиш гостя без вечері. — Самовпевнено мовив він. Її темні очі у ту ж мить потеплішали. Він знав підхід до таких простодушних дівчат, як вона. Знав чим впливати на них. Ось і зараз він бачив, як її злість міняється на милість.
— Так, не зоставлю. І це тільки тому, що мене батьки навчили поваги та гостинності.
— От і добре! — вигукнув він. — Хочеш допоможу чимось?
— На кухні я люблю бути сама. — Узявши квіти з його рук, вона додала. — Дякую.
— За що?
— За квіти, та за пропозицію допомогти.
— Будь ласка. — Він засміявся і мовив: — Все одно, я знав, що ти відмовишся від допомоги.
— Виведіть його з кухні! — Айлі сердито додала: — Або я не відповідаю за свої дії. Ми все ж таки на кухні, і тут скрізь є сковорідки.
— А ти з характером! — засміявся Мітчел, стоячи в одвірку.
— Ще й з яким. — Її очі заблищали, і він задивився у них.
— Ходімо Мітчела. — Крейг узяв друга за плечі, та цим забрав його погляд від її очей. — Береженого Бог береже. — Засміявся він.
— Це точно. — Засміявся шотландець.
Сміючись, хлопці зоставили дівчат самих.
Айлі узяла вазу, та наповнила її водою. Поставивши чудові, свіжі квіти у воду, вона нахилилась та втягнула носом їхній аромат. Пахощі квітів, розкрили нотки чистого повітря та лугів.
— Хочеш, я до готую, а ти піди переодягнись. — тишу, обірвав голос Джессі.
— Ні. Все хай буде як є. Він не велика цяця, щоб я переодягалась заради нього.
— Тоді давай я накрию на стіл.
— Я зроблю усе сама. Іди до гостя. — Усміхнулась Айлі.
— Точно?
— Точно. Іди, люба. — Айлі підштовхнула її до виходу.
Джессі нічого не говорячи, вийшла з кухні.
Вже через якихось п’ятнадцять хвилин, усі зібрались за столом.
— Як же смачно пахне. — Потерши руки, мовив Крейг.
— Чого чекаєте, вперед куштувати. — Усміхнулась Айлі.
Усі пожвавішали, набираючи на свої тарілки смачну їжу.
— Ммм, смакота. — Смакуючи стравою, сказала Джессі.
— Рада, що смачно. — Айлі аж засяяла.
— Дуже смачно. — Мітчел подивився на «кухара».
— Дякую. — Коротко відповіла дівчина.
— Як же я давно не їв такої смакоти. — Зізнався Крейг та потупився у тарілку. Він зрозумів, що бовкнув зайве.
— Ну, дякую. — Буркнула Джессі.
— Люба, я не те мав на увазі. Я просто кажу, що дуже… дуже… голодний.
Усі розреготались.
— Я дійсно не вмію готувати. — Усміхнулась усім подруга Айлі.
— Поки що я буду готувати. Так я хоч якось вам віддячу. — Айлі, відчула невдоволений погляд подруги, і швидко додала: — Залишіть ще місце для десерту.
— А що за десерт? — поцікавився синьоокий.
Айлі подивилась у його очі, і наче розтворилась у них.
— Що?
— Я запитав, що за десерт ти приготувала?
— Яблуневий пиріг.
— Ммм.
— Ти не любиш такий десерт? — Айлі зніяковіла. З якого дива їй хвилюватись, що йому до вподоби, а що ні.
— Люблю. — Усміхнувся Мітчел, та додав: — Не можу дочекатись, щоб скуштувати його.
Айлі почервоніла, як спіле червоне яблуко.
Джессі та Крейг, спостерігали за цією парочкою, та не могли зрозуміти, що коїться. Вони то сваряться, то вже через секунду дивляться один на одного – так, що здається ніби-то це парочка, яка давно разом.
— Це простий пиріг, в ньому нічого такого. — Айлї продовжувала дивитись у глиб його очей.
— Не вірю. Аромат було чути навіть за дверима будинку.
Дівчина не могла та не хотіла забирати погляд від його обличчя. Він у цю ж мить розділяв її погляд. Мітчел теж не міг чомусь встояти перед її поглядом.
Чарівну мить зруйнував дощенту кашель Крейга.
— Вибачте, не туди крихта попала. — Прокашлявся він.
— Обережно любий. Похлопавши легенько по спині Крейга, сказала Джессі.
Айлі встала зі столу, щоб узяти пиріг. Порізавши його трикутниками, та припудривши сахарною пудрою, вона поставила його на стіл. У цю саму хвилину закипів чайник і Айлі швидко приготувала чай.
— Пригощайтесь. — Усміхнулась вона, дивлячись на солодке.
Нікого не треба було запрошувати двічі.
Айлі розчервонілась, коли усі хто зібрався за столом – хвалили її кулінарні здібності.
— Я ж казав, що не вірю. — Обізвався Мітчел.
— У що? — Айлі уважно подивилась на нього.
— У те, що цей пиріг звичайний. — Він усміхнувся так, що у дівчини подих перехопило. — Він дуже смачний.
— Дякую.
— Не варто. Це ж правда.
Айлі розчервонілась у друге.
— А чому ти не їси? — запитала Джессі у подруги.
— Я не хочу.
— Але ж ти любиш солодке. — Здивувалась її відмові дівчина.
Айлі глянула швидко на Мітчела, а потім на подругу.
— Щось не хочеться. — Збрехала вона.
Мітчел знав, вона не їсть солодке із-за його слів. Він назвав її «пандою», як тепер вона може при ньому їсти десерт.
Він потупився у свою тарілку.
Вечеря проходила майже мовчки, десерт поглинув усіх. Наївшись до схочу, усі подякували Айлі, яка не припиняла червоніти. Згодом Крейг запропонував піти до вітальні та подивитись якийсь фільм. Усім сподобалась ідея.
Джессі та Крейг поспішили до кімнати вибирати фільм, залишивши Мітчела та Айлі на самоті.
— Дякую ще раз за вечерю. — Сказав шотландець, ставлячи чашку до умивальника.
— На здоров’я. — Не піднімаючи очей, вона забирала посуд зі столу. — Іди до вітальні, я доприбираю і прийду.
— Давай допоможу.
— Ні. Не треба. Але дякую, що запропонував.
— У мене є ще одна пропозиція.
Айлі підняла свої зелені очі на нього, та з подивом спитала:
— І яка ж?
— Виходь за мене! — Мітчел говорив так серйозно, що Айлі навіть не подумала, що це жарт. — Ну що скажеш?
— Гарний жарт.
— І це все?
— Дуже гарний жарт! Ти хоч і нахабний, але жартувати умієш. — Хоча Айлі і не бачила на його обличчі, що це жарт, все одно усе хотіла перевести саме у нього. Адже, це не може бути по-справжньому?!
— Айлі, я кажу правду. Я поясню.
— Досить Мітчел! — розізлившись, Айлі кинула рушник на стіл, вимкнула воду і сіла на стілець. — Що я тобі зробила?
— Айлі, я не хотів тебе чимось образити. Це правда. Мені потрібна допомога. — Він сів навпроти неї. — Тобі навіть не треба буде зі мною одружуватись. Просто треба побути у ролі моєї нареченої.
— У тебе температура? Що за дурниці ти говориш?!
— Розумієш, — він почав історію, — моя бабуся віддасть мені будинок, якщо я найду собі наречену. Вона повинна жити зі мною, та робити вигляд, що закохана.
— Хіба, що робити вигляд. — Засміялась вона.
Мітчелу було не до вподоби те, що він почув. Але пропустивши це зауваження, він продовжив:
— Я знаю, ти про мене не найкращої думки, але допоможи. Благаю. Мені так потрібен цей будинок. — Він затараторив, дивлячись на неї.
— Нізащо! Я не буду дурити твою бабусю. — Айлі встала, та схрестила руки на грудях.
Мітчел підвівся за нею. Узявши її за плечі, він подивився у зелені очі, які від злості потемнішали. Айлі хотіла вирватись з його рук, але він міцно її тримав.
— Допоможи.
— Відпусти мене. — Дівчина поклала свої руки йому на груди, та хотіла відштовхнути. — Я буду кричати.
— Айлі, вислухай.
— Чому я? Я ж панда. Я та, на якій ніхто не одружиться. Подивись на мене, нічого не змінилось у мені. — Айлі дивилась йому у вічі до тих пір, доки у очах не з’явились сльози. — Я знаю чому. Бабуся знає усіх твоїх красунь, вона розкусить тебе. А я сіра миша, яка може закохатись у тебе, але буде випрошувати у тебе любов. Бабуся у такому не засумнівається. — Айлі усміхнулась крізь сльози. Їй було боляче, що такий як він, думає, що така як вона – погодиться на його пропозицію. І все через те, що їй нема на що надіятись. Такі, як вона залишаються самотніми. Що їй втрачати?! Але він забув, що є люди, які цінують себе і у них теж є гідність. Вона ніколи не погодиться на це. І крапка — Ти звик, щоб усе було, як ти хочеш. Але розчарую тебе, не на цей раз.
— Так, я так дійсно думаю. І це все правда. Але, якщо ти попрацюєш над своїм виглядом – ти будеш, як ті дівчата з яких очей не зводять.
— Ну ти і нахаба! Самовпевнений кретин! Ти смієш мені таке казати?! Безсоромний. Ти зовсім не поважаєш оточуючих. Як ти так можеш?! — Айлі розізлилась не на жарт. — Ти пихатий, гордовитий, зверхній… дурень!
— Згоден. Тільки допоможи. Благаю.
— Крейг про це знає?
— Ні. Нікому не потрібно це знати.
— А якщо я розкажу їм?
— Ти цього не зробиш. Я довірився тобі.
— А можливо, я така як ти. Мені байдуже на всіх та на все.
— Ні. Якщо б ти була така – я б до тебе не звернувся.
Дівчина побачила у очах шотландця, знайомий сум. Він сам про себе не високої думки, але при всіх – він самовпевнений Мітчел. І ніяк інакше.
— Ти хочеш провести час в одному будинку з такою, як я?
— Якщо ти чула з самого початку мою телефону розмову, то ти знаєш, що ти гарненька.
Айлі почервонішала, а Мітчел зрозумів, що бовкнув.
— Гарненька, але на сто кілограмів більша за тебе.
— Забудь усе, що я говорив. Я знаю, у якому ти становищі. Я допоможу грошима.
— Ще одне слово і я дам тобі ляпаса.
— Вибач. Я просто у глухому куті. Мені потрібна твоя допомога.
— Давай забудемо цю розмову. Іди у вітальню. — Вона знову вперлася долонями об його міцні груди. — Ти вже образив мене, як тільки міг. Іди.
— Благаю. Тобі буде де жити. — Це був переконливий аргумент.
— Відпусти.
— Погоджуйся.
Айлі ще раз повторила крізь зуби:
— Відпусти.
— Доки не скажеш так, я не відпущу.
— Я закричу.
— Не варто.
— Ти погрожуєш?!
— Попереджаю.
— А що ти зробиш?!
— А як ти думаєш? — він посміхнувся найсексуальнішою та найхитрішою посмішкою.
— Відчепися від мене! — Айлі зрозуміла, що він би поцілував її лише, щоб вона замовчала. — Ти гадаєш, що усі тебе бажають?
— Так.
— Прошу відпусти.
— А я прошу, погодься.
— Ні.
— Побачиш усі будуть у виграші.
Айлі вперлася об нього з новою силою. І тільки відкривши рота, щоб крикнути друзям, як Мітчел у ту ж саму мить зрозумів її наміри. Він одним рухом, притис її до себе, а вже через мить оволодів губами дівчини.
Айлі від подиву розплющила широко очі. Проте, тепло поцілунку зробило своє діло, вона розтанула та зробилась піддатливою. Його губи такі м’які, гарячі – їм не можливо упиратись. Дівчина заплющила очі, і узяла у жменьки його футболку, цим самим притягуючи його до себе. Його руки і досі тримали її плечі, але через секунду його долоні інстинктивно подались на її потилицю, та ще міцніше притягли губи Айлі до себе. Він заплющив очі та зрозумівши, що Айлі не проти цього, він трохи знахабнів. Його язик, проникнув у її солодкий ротик та вирвав з її грудей задоволений стогін. Якщо б губи були не настільки зайняті, Мітчел залюбки посміхнувся її пориву. Айлі знайшла його язик своїм, і не на мить не уступала, вмілому поцілунку шотландця. Бажання обох розпалило поцілунок до масштабів пожежі. Швидкий. Ненаситний. Пристрасний. У цьому поцілунку було усе, що без слів демонструвало, як їм подобається це дійство. Айлі занадто голосно застогнала, і Мітчел ще сильніше оволодів її губами.
Він навіть не гадав, як багато бажання сховано у цій дівчині. Скільки пристрасті. Він шаленів від її піддатливих, смачних, теплих та ніжних вуст. Айлі на смак наче найсолодший десерт, а її тіло пахне ваніллю, яка дурманить розум. Мітчел, легенько потягнув її нижню губи зубами, чим викликав у Айлі захват. Їхнє дихання стало важким, серця калатали немов навіжені, а тіло пробивало легке тремтіння.
Відірвавшись на мить від неймовірного поцілунку, Мітчел подивився в потемнілі очі Айлі. Вона теж не відривала свій погляд від нього.
— Смачно. — Прошепотів Мітчел біля її обличчя.
Айлі закусила нижню губу, чим викликала у Мітчела новий порив. Він знову нахилився до неї, щоб поцілувати.
— Мітчел, — задихалась вона, — нам не варто цього робити.
Хлопець і досі був під враженням від поцілунку. Ейфорія не могла його покинути. Але вона мала рацію. Продовжувати, якби цього не хотілось не варто.
— Ти права. Просто треба було якось тебе змусити затулити ротика. — Нахабно мовив він, ніби щойно він і не втрачав голову від її соковитих губ. Зараз він обманював не її, а себе.
— Я все зрозуміла. Можеш не пояснювати. — Вона знала, що поцілунок доставив йому стільки ж насолоди, як і їй. Але він не може без образ. Чому він такий нахаба?! Айлі дивилась на нього з вогниками в очах та розчервонілими щічками.
Він хотів довести собі, що цей поцілунок для нього нічого не вартий, і з цієї причини почав поводитись, як нахаба.
— Скажи чесно трусики вже мокрі? — він самовдоволено усміхнувся, дивлячись то у її смарагдові очі, то на почервонілі губи від цілунку.
— Тобі цього не взнати. — Вона вишкірилась й додала: — А от твій «друг» був явно радий, коли вперся об моє стегно. — Вона почервонішала, але очей не відвела.
Мітчел мабудь у перше в житті оторопів і був збентежений. Він не очікував, що така на перший погляд «сіра мишка», може так гостро та самовпевнено наносити своїм язиком словесні удари. Вона оборонялась та трималась дуже гідно, і не збиралась відступати. Мітчелу це настільки подобалось, що він усміхнувся. Він зрозумів, що ніколи не зустрічав дівчину з таким сильним характером, та таку рішучу.
— Ну ти і штучка! — засміявся він. — А ти хоч знаєш, що можна робити з чоловіком, коли він збуджений?! Навряд. Ти, напевно, тільки на картинках і бачила оголеного чоловіка. — Він знову її образив. Та знову пошкодував про це.
— За мої здібності не хвилюйся. — Вона широко усміхнулась. — Якщо б ти хоч одну ніч провів зі мною, до іншого ліжка ти б вже не захотів. — Серце Айлі калатало, як в пташки.
— Ого! — Мітчел зробив крок до неї. — Може спробуємо? І потім, я зможу запевнитись чи так воно і є, чи твої слова правда.
Айлі зробила крок назад і важко ковтнула.
— Еее ні, тебе потім не виженеш з мого ліжка. — Вона задерла свого носика і додала: — Хоча тобі у нього і не потрапити. Не знаю чи ти спроможний на ніжність, та чи був ти колись із жінкою, з якою хотілось би бути таким.
Мітчел закляк. Її слова зачепили його. У нього є жінки, є секс, але це не те, про що говорить Айлі.
— Це безглузда розмова, якщо ти не можеш мені довести яка ти у ліжку. А словам я не вірю.
— Мені все одно. А ось ти і твій «дружок» - довели, що мій поцілунок до смаку.
— З цим я не сперечатимусь. Поцілунок був… Був… Та коротше – зійде.
— Так, погоджуюсь саме «зійде».
— Хочеш сказати у тебе були кращі поцілунки? — його самолюбство було зачеплене.
— Це хай тебе не хвилює. І я більше не хочу розмовляти на цю тему.
— І я. — Знову обдурив сам себе. Він би з нею не тільки поговорив на цю тему, але і спробував з Айлі опинитись у його кімнаті. Але це вже після того, як вона хоч трохи почне дивитись за своєю зовнішністю. — Але моя пропозиція в силі, що до гри у «наречених». Тобі ніде жити, а мені потрібна допомога. Якщо передумаєш, дай знати.
— Цього не буде. — Поспішила запевнити його дівчина, бачачи, як він виходить з кухні.
