Українська література » » Три метри над рівнем неба - Федеріко Моччіа

Три метри над рівнем неба - Федеріко Моччіа

---
Читаємо онлайн Три метри над рівнем неба - Федеріко Моччіа
віконниці, блокував його. Потім почав бити головою. Стефано намагався закриватися, як умів, але ті руки тримали його міцно, він не міг їх скинути з себе. Відчував, як з носа ллється кров, чув жіночий крик:

— Припиніть! Ви його так уб’єте!

Мабуть, це Анналіза, подумав він. Спробував відбитися ногами, але не зміг поворухнути ними. Чув тільки звук стусанів. Було вже майже не боляче. Потім прийшли якісь дорослі — перехожі та власниця бару. «Геть, геть звідси». Відтягли від нього тих хлопаків за футболки, за куртки. Стефано, спираючись спиною на віконницю, повільно сів на сходинку. Його «Веспі» теж перепало. Боковий бак напевне зім’ятий. А Стефано завжди був акуратним, коли виїздив з воріт.

— Тобі зле, хлопче?

Якась пані нахилилася до нього. Стефано похитав головою. Капелюшок його матері був перед ним, на землі. Анналіза пішла геть. Мамо, твій капелюшок я таки зберіг.

— Тримай, пий.

Хтось приніс склянку води.

— Ковтай повільно. Які халамидники, вулична шпана, але я знаю, хто це був, це завжди одні й ті самі. Оті нероби, які щодня приходять сюди до бару.

Стефано випив, усмішкою подякував чоловікові, той забрав порожню склянку. Спробував підвестися, але ноги не слухалися. Хтось це помітив і кинувся підтримати його.

— Хлопче, ти упевнений, що з тобою все гаразд?

— Так, дякую.

Руки доброзичливця відпустили його, у той час як очі дивилися з тривогою та сумнівом. Стефано обтрусив штани. Пил злетів у повітря. Він витер носа порваним рукавом і глибоко вдихнув. Повернувся до тями. Нахилився, щоб підняти «Веспу». Хтось йому допоміг. Якась люб’язна жіноча рука підняла із землі та подала йому капелюх.

— Мені шкода!

Це була Анналіза.

— Пусте, не хвилюйся. — Він зрадів її поверненню. — Ти тут ні до чого. Це не твоя провина. Тепер я маю йти.

Він вдягнув капелюшок і завів «Веспу». Вигляд мав кепський: спухлі губи та підбите око, весь одяг брудний, і на додачу — цей барвистий капелюшок, весь у смітті. Натиснув двічі на педаль «Веспи». Мотор захлинувся. Стефано натиснув на важіль повітря, з третього разу «Веспа» завелася. Потримав газ на максимумі кілька секунд, відпускаючи важіль повітря.

Густий білий дим повалив із глушника, але боковий бак вібрував більше, ніж зазвичай: він був зім’ятий.

— Слухай, можна я зателефоную тобі сьогодні ввечері?

— Якщо хочеш…

Анналіза легко торкнулася його руки, але тут-таки відсмикнула свою руку, побачивши його обдерті пальці.

— Ой… вибач.

Стефано спробував усміхнутися.

— Нічого…

Потім увімкнув першу передачу і повільно відпустив зчеплення. Не обертаючись, поїхав узвозом.

Спогади.

Знову вниз.

Сірник освітив обличчя Малюка, що запалював цигарку.

— Тридцять!

Усі піднялися на руках, уже не з такими свіжими силами.

Сірник пролетів, як комета, маленький вогник згас, не потривоживши жодну з дівчат.

— Тридцять один!

Полло зігнув лікті й опустився на руках. Краплі поту скочувалися по обличчю. Одна з них сповзла по великому носу, а потім, досягши краєчка верхньої губи, загойдалася. Полло вдихнув і відштовхнувся, напруживши всі м’язи. Груди, що майже торкалися землі, ривком здійнялися вгору; крапля поту відірвалася від носа і впала на мармур. Залишилась там, поруч з іншими.

— Тридцять два!

Малюк усміхнувся, затягнувся щойно запаленою цигаркою і сів на низеньку й приземкувату мармурову колону.

— Чудово, хлопці, просто чудово. Продовжуйте — і станете всі, як Конан14.

Група знову опустилася на руках. Опускатися було легше, ніж підніматися, але опускання теж треба було контролювати; якраз цього і не зробив Полло. Він опускався занадто швидко, не зміг вчасно вповільнитися і впав грудьми на мармур. Малюк глянув на нього.

— Мінус два, я поспішив похвалити.

Полло видав глухий звук і залишився лежати поряд із краплею.

— Курва мать!

Зиркнув на Луконе, той сміявся.

— Дрочити треба менше, не ображайся, Полло.

— Тридцять три!

Інші швидко піднялися й одночасно опустилися. Хтось усміхнувся — здавалося, тепер у них були свіжі сили, ніби їх надихнула поразка Полло.

— Тридцять чотири!

Полло підвівся й почав походжати дашком.

— Хай усе йде в дупу, я був занадто стомлений.

Підійшов до Малюка й забрав у нього цигарку. Малюк не сказав нічого, окрім:

— Тридцять п’ять!

Полло глибоко затягнувся.

— Це просто Карлона вчора мене заїздила.

— Тридцять шість!

Усі опустилися, окрім Луконе, який уже понад рік був хлопцем цієї Карлони. Малюк одразу ж вирішив підіграти Полло:

— Он воно що, ну і як усе було?

— Ну, ти ж знаєш, яка вона, там такі буфери! Учора вона заявилася до мене додому, то як я міг утриматися?

— Тридцять вісім!

Усі опустилися, посміхаючись. Луконе відтиснувся й піднявся на руках швидше за інших. У його передпліччях тепер грала ще й лють.

— Ну то що сталося? Розказуй.

Малюк запалив собі ще одну «Мальборо». Посміхаючись, краєчком ока кинув на Луконе.

— Тридцять дев’ять!

Полло підняв руку з цигаркою до неба і почав рухатися вихилясами, ніби оповідаючи свою еротичну історію місяцеві.

— Ну, вона постукала мені у двері, а я — в шортах і з пивом у руці. Іду відчиняти. Я такого й не чекав. Вона струшує отим білявим волоссям. — Полло покрутив головою, імітуючи її. — Її запах шириться кімнатою, вона на мене провокуюче дивиться.

Малюк, захопившись історією, трохи збуджений, раптом згадав про свою роль арбітра. «Сорок!» Він неуважно озирнувся до інших, потім одразу ж повернувся до Полло та закінчення історії.

— Тоді вона відкриває свою кофтину, вивалює звідти оті величезні цицяри й каже мені: «Візьми мене, я твоя». — Полло раптом посерйознішав. — Але ти ж, Малюче, знаєш, який я хороший друг?

— Авжеж. Сорок один! І що далі?

— І тоді я їй кажу: «А про Луконе ти геть не думаєш?» А вона така: «Ні, не думаю, мене зовсім не гребе той вилупок, я хочу тебе, твого тіла». — Полло помовчав. — Ну, щодо цього, Малюче, ти її добре розумієш, еге ж?

— Звичайно. Сорок два!

— Тоді я відкидаю бляшанку, притискаю її до дверей і вліплюю поцілунок у губи, а потім кладу руку між…

— Це я тобі зараз вліплю!

Луконе зі спринтерською швидкістю зірвався зі свого місця. Полло запустив у нього запаленою цигаркою, але це не мало успіху, і він побіг до краю дашка.

Луконе летів на нього з розлюченим обличчям, видихаючи носом, як бик.

— Я тебе розірву!

Полло незграбно зістрибнув униз. Торкнувшись землі,

Відгуки про книгу Три метри над рівнем неба - Федеріко Моччіа (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: