ЛиховІсна Цидулка - Роман Олійник (Argonayt)

Побачивши жінку розбійник радісно вишкірився й голосно вигукнув:

– Ба, кого я бачу!?! Невже сама пані Мазур сьогодні завітала до нас в гості!?! Не бажає шляхетна пані приєднатися до нашого славного товариства? Просимо, дуже просимо розділити з нами цю скромну трапезу. Мої хлопці ніби знали про ваш прихід коли вполювали цього молодого хряка. М’ясце у нього ніжне, соковите, пальчики оближете коли скуштуєте.

– Перестань блазнювати, фіґляре нещасний, – обірвала багатослівну тираду бандита невдоволена русокоса мірошниця. – Відійдемо в сторону, треба серйозно поговорити.

– У мене немає таємниць від моїх братів, – пихате заявив ватажок розбійників однак швидко схопився на ноги і слухняно потупцяв вслід за жінкою.

Коли вони відійшли на достатню відстань від стрімчака, щоб не бути почутими лісовими грабіжниками, пані Мазур злісно прошипіла до свого супутника:

– То може розкажеш мені, як ти вчора примудрився спартачити таку просту справу?

– А що там ще розказувати? – здивовано запитав чолов’яга й запустив праву п’ятірню в густого чуба на своїй голові. – Як було так тобі вже і доповів.

– Борута, перестань кривлятися і не буди у мені звіра, – очі у мірошниці загорілися зловісним вогнем.

– А ти не лякай ляканого, – хижо вишкірився розбійник і блискавично витягнув із-за халяв ботфортів два довгих кинджала. – Не з такими бугаями мав вже справу, повір, якось дам собі раду і з тобою.

– Вгамуйся, – вже більш миролюбним тоном промовила жінка, про себе вирішивши, що згодом вона неодмінно, сповна, розрахується з цим гонористим бевзем. – Наш пан невдоволений нами обома. А якщо він розлютиться, то сам знаєш, що тоді станеться.

– Та я що, я нічого, – теж помітно пригасив свій агресивний запал чоловік, котрий вочевидь і сам неабияк побоювався крутого норову загадкового пана. – Не розумію, що ще тобі розказати? Ми все зробили як ти наказала. Підстерегли подорожнього зненацька, та він виявився міцним горішком. Незважаючи на несподіваний напад чинив супротив відчайдушно. Поранив кількох моїх хлопців, от вони й озвіріли. Коли я втрутився, було вже запізно його рятувати. Ми все обнишпорили, та нічого цінного не знайшли. Все що забрали я тобі вчора показував. Може ти помилилася і ми не того кого потрібно уколошкали?

– Може й так, – задумливо промовила пані Мазур і трохи поміркувавши запитала. – А що ви зробили з тілом?

– Залишили на місці сутички, – байдуже знизав плечима ватажок грабіжників.

– Можеш показати де саме?

– Авжеж, тільки за ніч туди мабуть навідувалися лісові хижаки, тож від тіла мало що залишилося.

– Байдуже, – рішуче кинула мірошниця. – Веди й показуй.

Борута не став перечити пані Мазур. Разом вони пройшли узлісся повз яке проходив тракт, що вів з повітового Варяжа до прикордонного Опільсько. Тут обоє остовпіли від побаченого. Під високим дубом виднілася свіжонасипана могила з невеликим хрестом в узголів’ї.

– Дідько, що це все означає? – вихопилося у ватажка харцизяк.